Він збирався очолити визвольний рух проти більшовизму і проголосити незалежність України, та на жаль не встиг..


ШОКОЛАДНІ ЦУКЕРКИ З СЕКРЕТОМ

1937 року керівництво НКВС одержало таємну інформацію від свого агента Волюха, засланого в оточення Євгена Коновальця, що полковник збирається нелегально повернутися в Україну, очолити визвольний рух проти більшовизму і проголосити незалежність України.

Та, на жаль, здійснити свої плани йому не вдалося. Ось що повідомила голландська газета “Де телеграф” 24 травня 1938 року: “Вчора, 23 травня 1938 року, в центрі міста Роттердама, біля готелю “Атланта” пекельною машинкою підірвано невідому особу. Тяжко поранено кількох перехожих. Після детального обстеження місця події і документів вбитого голландська поліція встановила, що вбитим є емігрант з України, колишній полковник української народної армії, керівник ОУН Євген Коновалець…”

Після вбивства Коновальця виступила московська газета “Правда”, яка повідомила, що керівника ОУН вбили агенти німецького “Абверу”, яких полковник не влаштовував як керівник української націоналістичної організації, на яку німці робили ставку в майбутній війні. “Правда” робила припущення, що Коновальця могли вбити й агенти польської дефензиви-розвідки за терористичні акти його організації в Польщі.

Німецькі газети з цього приводу писали, наводячи народне прислів’я: більше всього скавучить собака, в якого поцілили каменюкою. Західна преса прямо вказувала на адресу вбивці: Москва, Кремль.

Таємниця загибелі Євгена Коновальця довго не розкривалася. Були припущення, але конкретного вбивцю назвати не наважувалися.

І тільки в 1992 році в газеті “Труд” з’явилася інформація, в якій наводилася заява генерал-лейтенанта НКВС-КДБ Судоплатова Павла Анатолійовича до XXIII з’їзду КПРС, в якій він писав, що його, заслуженого працівника НКВС-КДБ, несправедливо засуджено у справі Берії на 15 років, хоча він ніякого злочину проти партії і радянського народу не чинив… Навпаки, писав він, за завданням ЦК ВКП(б) 24 травня 1938 року, підірвав бомбою у місті Роттердамі (Голландія) Євгена Коновальця, організатора і засновника Організації Українських Націоналістів (ОУН). Просив урахувати ці заслуги, реабілітувати його й помилувати.

Реабілітації та помилування генерал Судоплатов, убивця Коновальця, так і не дочекався. Бо в разі його реабілітації треба було реабілітувати і Берію. Цього ЦК зробити не наважився, і відсидів генерал-убивця “від дзвінка до дзвінка”.

У часи Андропова йому повернули звання, нагороди і повністю реабілітували, чого не зробив Хрущов, до якого потрапила заява Судоплатова. Десь на початку 90-х років за кордоном він видає свою книжку з одіозною назвою: “Записки небажаного свідка”.

Щоб мене не звинуватили у фальсифікації, я змушений залучити генерал-лейтенанта НКВС-КДБ Судоплатова у свідки з розслідування злочину, який трапився в Києві.

Як пише свідок, вдале виконання розвідувального завдання в Західній Європі значно поліпшило становище його, молодого співробітника НКВС, уродженця міста Мелітополя в Україні. З допомогою своєї дружини-єврейки, співробітниці ОГПУ, яка знала особисто Генріха Ягоду і була добре знайома з секретарем ЦК КП(б) України Менделем Хатаєвичем, заступником С. Косіора, Судоплатову вдається перевестися з України в Москву, де він починає працювати як спеціаліст з питань українського націоналізму. За рішенням ЦК ВКП(б) і особисто Ягоди Судоплатова закидають на Захід і вкорінюють в оточення Євгена Коновальця у ролі “керівника національно-визвольних сил Східної України” – такою була легенда радянського агента.

Про його роботу за кордоном, після вдалого повернення в Москву, доповідали особисто Сталіну, секретарю ЦК КП(б) України С. Косіору, голові Президії Верховної Ради УРСР М. Петровському. А одного дня Судоплатова (він же Норберт, Павлусь, Фоменко – під такими прізвиськами він проходив у закордонних організаціях національно-визвольного руху) до себе в кабінет запросив начальник іноземного відділу НКВС А. Слуцький – теж єврей. Агент Судоплатов на цій нараді доповів керівництву іноземного відділу НКВС про хід виконання завдання у Франції та Німеччині і про своє проникнення під виглядом керівника українського національного руху в Києві в оточення проводу ОУН, а також про те, що він особисто увійшов у довіру Євгена Коновальця, ставши його “добрим другом”. Я називаю національність для того, щоб показати, як “любимий вождь” потім знищить і цих євреїв.

На цій нараді “лідера” визвольних сил Східної України представили головному спеціалісту НКВС з питань терористичних актів Серебрянському (теж єврей), співробітникові секретаріату Сталіна – Васильєву. Відбулася тривала розмова про терористичні акції за кордоном. Після цього його представили особисто Сталіну. Ось що свідчить терорист-убивця про цю акцію:

“У листопаді 1937 року, після святкування двадцятиліття Жовтневої революції, мене разом зі Слуцьким викликали до Єжова, тодішнього наркома внутрішніх справ. Я зустрічався з ним уперше, і мене дуже вразила його непоказна зовнішність…

Вислухавши моє повідомлення стосовно моїх зустрічей з українськими націоналістами, Єжов несподівано запропонував мені супроводжувати його до ЦК. Мене це вразило, коли наша машина в’їхала до Кремля, куди допуск мала обмежена кількість осіб, але моє здивування стало ще більшим, коли Єжов повідомив, що нас особисто прийме товариш Сталін. Це була моя перша зустріч з вождем. Мені було тридцять, але я не навчився стримувати свої емоції. Я був сповнений радості і не зовсім вірив, що керівник країни захотів зустрітися з рядовим оперативним працівником. Після того, як Сталін потис мені руку, я ніяк не міг прийти до тями. Я був безмежно радий. Посміхнувшись, Сталін зауважив:

– Не хвилюйтеся, юначе. Доповідайте основні факти. У вашому розпорядженні лише двадцять хвилин.

– Товаришу Сталін, – відповів я, – для рядового члена партії зустріч з вами – визначна подія. Я розумію, ви мене викликали у справі. Через хвилину я візьму себе в руки і зможу доповісти основні факти вам і товаришу Єжову.

Сталін кивнув головою і спитав мене про стосунки між політичними фігурами в україн-ському емігрантському русі. Я коротко поінформував його про безплідні дискусії поміж українськими націоналістичними політиками і стосовно того, яку роль відіграватиме кожен з них у майбутньому уряді України. Реальну загрозу, на мій погляд, являв Коновалець.

– Ваші пропозиції? – спитав Сталін.

Єжов зберігав мовчання. Я теж. Потім, зібравшись, я наважився сказати, що зараз не готовий відповісти.

– Тоді через тиждень, – зауважив Сталін, – підготуйте ваші пропозиції…”.

І далі Судоплатов свідчить: “Повернувшись на Луб’янку, Єжов одразу ж дав вказівку терміново приступити до роботи разом зі Шпігельгласом (також єврей. – авт.). Наступного дня Слуцький. як начальник іноземного відділу. надіслав підготовлену розробку Єжову. Це був план інтенсивного укорінення в ОУН, передусім, на території Німеччини. Для цього було запропоновано заслати трьох осіб – співробітників українського НКВС – слухачами в партійну школу ОУН. Нам здавалося необхідним разом з ними заслати для підстраховки одного справжнього українського націоналіста, бажано не дуже кмітливого. Єжов не поставив жодного запитання, а тільки сказав, що товариш Сталін дав вказівку порадитися з товаришами Косіором і Петровським, у яких мають бути свої пропозиції з цього питання. Мені наказано було терміново виїхати до Києва і наступного дня повернутися до Москви…”.

Євген Коновалець із січовими стрільцями. Шепетівка. 1919 рік

***

Сталін запропонував Петровському висловитися з цього питання. Той урочисто оголосив, що на Україні Коновалець заочно засуджений до смертної кари за злочини проти українського пролетаріату. Бо, мовляв, це він особисто керував стратою революційних робітників київського “Арсеналу” в січні 1918 року.

Слід відзначити, що Петровський був необ’єктивним. Повстання в “Арсеналі” було організовано московськими емісарами Івановим, Гамарником та іншими більшовиками, які влаштували заколот проти законного уряду Центральної Ради України. І більшовицькі емісари просто підставили робітників “Арсеналу”, які своїм повстанням сприяли захопленню Червоною армією Києва і приєднанню України до Росії. До цієї акції більшовиків, спровокованої Леніним і Дзержинським, ми в цьому розслідуванні ще повернемося. А поки що знову звернімося до свідчення агента Судоплатова про те, як розвивалися події в Кремлі.

“…Сталін, перебивши Петровського, сказав:

– Це не акт помсти, хоча Коновалець є агентом німецького фашизму. Наша мета – обезголовити рух українського фашизму напередодні війни і примусити цих бандитів знищувати один одного в боротьбі за владу, – одразу ж він звернувся до мене із запитанням:

– А які смаки та уподобання має Коновалець? Постарайтеся їх використати…

– Коновалець дуже любить шоколадні цукерки, – відповів я. І додав: – Куди б ми з ним не їздили, він перш за все купував гарну коробку шоколадних цукерок.

– Обміркуйте це, – запропонував Сталін.

За час нашої бесіди Єжов не сказав ні слова. Прощаючись, Сталін спитав мене, чи правильно я розумію політичне значення одержаного мною бойового завдання.

– Так, – відповів я і запевнив його, що віддам життя, якщо в цьому буде потреба, при виконанні завдання партії.

– Бажаю успіхів, – сказав Сталін, тиснучи мені руку. Мені було наказано ліквідувати Коновальця!

Після моєї зустрічі зі Сталіним Слуцький і Шпігельглас розробили ще кілька різних варіантів операції.

За першим варіантом я мав застрелити Коновальця, але його постійно супроводжував помічник Барановський, псевдо “Пан інженер”. Тому знайти момент, коли я залишуся з Коновальцем наодинці, було малоймовірним.

Другий варіант передбачав передачу “цінного подарунка” з вмонтованим вибуховим приладом. Цей варіант здавався найбільш вдалим. Якщо пристрій спрацює за годинниковим механізмом, я зможу втекти.

Співробітник відділу оперативно-технічних засобів Тимашков отримав завдання виготовити вибуховий пристрій з годинниковим механізмом, який зовнішньо виглядав би як коробка шоколадних цукерок…” І далі Судоплатов свідчить: “Аби прикрити мене, спеціальним розпорядженням мене зарахували радистом на вантажне судно “Шилка”. Плаваючи на ньому, я зустрічався з Коновальцем у портах Антверпені, Роттердамі та Гаврі. На зустрічі зі мною Коновалець приїжджав за фальшивим литовським паспортом на ім’я Новака. Гра тривала понад два роки…”.

Ось що свідчить убивця про сам акт замаху: “Нарешті вибуховий пристрій у вигляді коробки шоколадних цукерок виготовили, причому годинниковий пристрій не треба було приводити в дію особливим перемикачем. Вибух мав статися рівно через півгодини після зміни положення коробки з вертикального положення в горизонтальне. Тому мені належало тримати коробку у вертикальному положенні у великій внутрішній кишені піджака. Передбачалося, що я передам “подарунок” Коновальцю і залишу приміщення до того, як міна спрацює…”

Шпігельглас провів зі мною понад вісім годин, обмірковуючи різні варіанти моєї втечі з місця акції. Він забезпечив мене сезонним залізничним квитком, що діяв на території західної Європи протягом двох місяців, вручив фальшивий чехословацький паспорт і три тисячі американських доларів, на той час то були дуже великі гроші”.

Після цього, як свідчить агент-терорист, він на кораблі “Шилка” під виглядом радиста поплив до Роттердама. Дорогою до Голландії він з Норвегії повідомив Коновальцю про своє прибуття, і було домовлено, що вони зустрінуться в ресторані готелю “Атланта” в Роттердамі. Та хай про свій злочин розповість сам терорист НКВС:

“…23 травня 1938 року. Після того, як пройшов дощ, погода покращала – стало тепло і сонячно. Годинник показував за десять дванадцяту. Прогулюючись вулицею біля ресторану “Атланта”, я побачив за столиком біля вікна Коновальця, який чекав мого приходу. Цього разу він був один. Я зайшов до ресторану і підсів до нього. Після недовгої розмови ми домовилися зустрітися в центрі Роттердама о 17. 00. Я передав подарунок, коробку шоколадних цукерок, і сказав, що мені терміново потрібно повертатися на корабель. Виходячи з ресторану, я підсунув коробку ближче до нього. Ми потиснули один одному руки і я вийшов, ледь стримуючи себе, аби не кинутися бігти. Пам’ятаю, як вийшов з ресторану і одразу звернув у невеличку вулицю, обабіч якої розміщувалися численні магазини. У першому з них, що торгував чоловічим одягом, я купив собі капелюха і світлий плащ. Виходячи з магазину, я почув вибух, що нагадував звук, ніби лопнула камера автомобільної шини. Люди, які були поруч мене, побігли у бік ресторану. А я заспішив на вокзал, де сів на перший поїзд, що відправлявся на Париж…”.

Отже, бомбу, яку за рекомендацією Сталіна, заховали у коробку з шоколадними цукерками, нібито виготовленими в Україні, у Києві, агент-терорист Судоплатов привіз Коновальцю як подарунок з України (Сталін знав, як використовувати людські уподобання). Коробку перед Коновальцем агент поклав горизонтально, чим запустив годинниковий пристрій. Після цього пекельна машинка мала вибухнути через півгодини в будь-якому положенні. Вийшовши з ресторану, Коновалець ніс коробку біля ноги, тримаючи її за яскраву стрічку, зав’язану бантиком. Вибух стався біля кінотеатру “Люм’єра”. Він не тільки вбив керівника українського національно-визвольного руху, відірвавши йому ногу і розірвавши живіт, а й покалічив кількох перехожих голландців.

Приїхавши поїздом до Парижа, агент-терорист через радянське посольство надіслав до Москви телеграму: “Подарунок віддав. Посилка зараз у Парижі, а шина автомобіля, на якому я мандрував, лопнула, коли я ходив до крамниці”. Після цього з фальшивими документами на ім’я польського громадянина вбивця виїхав до Барселони, де зустрівся з резидентом НКВС у Іспанії, радником республіканського уряду з питань розвідки Олександром Орловим – Фельдбінгом. Звідтіля пароплавом прибув до Одеси, а потім до Москви.

Після цієї акції Судоплатов швидко поліз щаблями кар’єри в НКВС. Його нагородили орденом Червоного прапора, і він став довіреною особою Сталіна. Пізніше Сталін, ведучи жорстоку боротьбу за владу з Левом Троцьким, з допомогою Миколи Єжова очистить НКВС від євреїв – загинуть Слуцький, Шпігельглас, Фриновський – заступники Єжова, знищить усю радянську резидентуру, яка на 90 відсотків складалася з євреїв, серед приречених буде і Олександр Орлов, якому, проте, вдасться втекти до Америки, а Судоплатов служитиме при Сталіні до самої смерті вождя. Він переживе Ягоду, Єжова і Берію.

Євген Коновалець з однодумцями (посередині)

Юрій Краснощок – відомий український письменник, лауреат премії імені Івана Багряного. Політичний детектив Лідера знайти і знищити Юрія Краснощока був опублікований в журналі Вітчизна (№1-2б 2007).

Нова книга Юрія Краснощока розкриває злочини радянської влади проти лідерів українського визвольного руху, які боролися за державну незалежність і волю українського народу. Це, зокрема, голова Директорії України Симон Петлюра, голова Національної ради України, перший Президент України Михайло Грушевський, голова Раднаркому УРСР Панас Любченко, голова проводу ОУН Євген Коновалець, голова проводу Організації Українських Націоналістів-революціонерів Степан Бандера, лідер українських комуністів-націоналістів, міністр освіти УРСР Олександр Шумський та інші лідери визволення України.

Він збирався очолити визвольний рух проти більшовизму і проголосити незалежність України, та на жаль не встиг..
Вам сподобалася ця стаття? Поділіться з друзями!
Подобається?
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть "Ctrl+Enter"