Тарас Шевченко – це не просто ім’я, а справжній символ України. Його поезія, написана більше ніж півтора століття тому, досі живе в серцях українців. Вірші Кобзаря стали невід’ємною частиною нашої культури, їх вивчають у школі, цитують на мітингах, співають у піснях.
Слова Шевченка про Україну, природу і сім’ю напрочуд актуальні й сьогодні. Читаючи його твори, немов переносишся в часи, коли кожне слово було сповнене глибокого змісту. Його поезія про війну, про кохання до рідної землі, про мрії про щасливе майбутнє України – все це так близько і зрозуміло нам, сучасним українцям.
Особливо гостро звучать вірші Шевченка в час війни. Його слова про боротьбу за свободу, про незламний дух українського народу надихають нас і дають сили боротися за свою землю.
Читайте також: унікальні світлини, зроблені за життя Тараса Шевченка
Тарас Шевченко: життя і творчість Великого Кобзаря
Тарас Григорович Шевченко – це не просто ім’я, а ціла епоха в історії української культури. Народився він 9 березня 1814 року в селі Моринці на Київщині в кріпацькій родині. Дитинство майбутнього генія було важким. Незважаючи на це, він змалечку виявляв неабиякі таланти до малювання і поезії.
Шевченкові довелося пережити гіркі роки кріпацтва. Його продавали з одного панського маєтку в інший, а мрія про свободу та освіту не давала йому спокою. Завдяки щасливому випадку, талант молодого художника помітили і допомогли йому викупитися з кріпацтва.
У петербурзі Шевченко навчався в Академії мистецтв, де отримав не лише художню освіту, а й познайомився з прогресивно налаштованою інтелігенцією. Саме в цей період він активно займається літературною творчістю. Його перша поезія вразили сучасників глибиною почуттів і гострим соціальним протестом.
Після повернення в Україну Шевченко стає одним із лідерів українського національного руху. Його поезія стає своєрідним маніфестом боротьби за волю і незалежність України. Кобзар викриває соціальну несправедливість, оспівує красу української природи і народу.
За свої погляди Шевченко зазнавав жорстоких переслідувань з боку царської влади. Його вислали на заслання в далекий орськ, заборонили писати і малювати. Однак навіть у таких складних умовах він не припиняв творчості.
Повернувшись із заслання, Шевченко продовжував свою літературну діяльність. Його поезія набула ще більшої глибини і філософії. Він створив безліч шедеврів, які й досі надихають мільйони людей.
Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року в санкт-петербурзі. Але, поховали його на Чернечій горі біля Канева, що стала місцем паломництва для всіх українців.
Вірші Тараса Шевченка про Україну
Тараса Шевченка, без перебільшення, можна назвати пророком українського народу. Його поезія, написана більше ніж півтора століття тому, досі звучить актуально і пронизливо. Своїми творами він ніби звертався до майбутніх поколінь українців, передбачаючи їхні радощі і страждання, їхню боротьбу за волю і незалежність.
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться… і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!
***
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине —
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
***
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті. І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
***
По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті!
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жінці на патинки.
Собі ж на те, що не знають
Ні діти, ні жінка!
***
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі!
Що писав Тарас Григорович Шевченко про кохання
Княжна, ви поглядом солодким!
О Боже, що за день постав?
Я вам не руку цілував,
Пробігла іскра в моїй плоті
І я таким покірним став!
***
Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тойді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: “Снилося дурній”.
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
***
Немає гірше, як в неволі
Про волю згадувать. А я
Про тебе, воленько моя,
Оце нагадую. Ніколи
Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
І прехорошою такою
Так, як тепер на чужині
