Не «Масляна», а Масниця і вареники, а не «бліни». Як відбувалися святкування українців у останній тиждень перед початком Великого посту

6617

Тиждень перед початком Великоднього посту православні християни з давніх-давен вважали святковим. Сьогодні цей період частіше за все називають Масляна, хоча колись його так називали лише на тих територіях, які межували з Росією, пише Українська Правда.

Етнограф Галина Олійник розповідає, як саме українці колись святкували останній тиждень перед Великим постом, які відмінності між українським та російським святкуваннями, та що ставили на столи господині у 17 столітті.

Масниця і «Масляная» — це не одне і те ж!

Пані Галина зауважує, що якогось узагальненого способу святкування цього тижня для всіх регіонів нашої держави ніколи не існувало. У різних частинах України цей святковий період завжди називали по-своєму, а обряди, якими він супроводжувався, могли істотно відрізнятись. Одночасно з цим, значення свята зберігалося та було спільним для всіх регіонів.

У зміст святкування Масниці наші предки вкладали дуже багато. По-факту, це було перше свято весни, повільна зміна харчового раціону, а також прощання із цілою серією зимових свят. Безсумнівно в Масниці є велика кількість звичаїв і прикмет язичників, але в цьому немає нічого поганого, — стверджує пані Галина. Українці не є сиротами і вони завжди росли дотримуючись якихось певних звичаїв своїх дідів та прадідів. Нове завжди приходить на зміну старому, але риси того старого частково зберігаються.

Тиждень перед Великим постом, це не лише прощання з цілою серією зимових свят, це у якомусь розумінні карнавалє — кінець м’яса (лат.). Навіть у тогочасній популярній приказці говорилось: «коли наступить Масниця 7-ма (пройде 7 тижнів після свята Різдва), то з’їсться навіть зі стріх солома». Деякі окремі ритуали, які зазвичай відбувалися на Масницю, мали вік більше ніж 2000 років.

Також святкування Масниці неодмінно передбачає поминання померлих родичів. Вважалося що у суботу, на Переступному тижні, Бог відпускав душі померлих на землю. Таких суботи було три на рік: одна на передостанньому тижні перед Великим постом, друга перед святом Дмитра, а остання перед святом Трійці.

Але в цей період українці не лише весело проводили час, перш за все на Масницю люди старалися очистити перед постом свою душу. Обов’язковою традицією у цей час було прохання про вибачення у всіх ближніх, яким людина могла вчинити щось недобре.

Як розповідає Галина Олійник, уявлення сучасних людей про т.зв. «Масляну», це результати радянізації нашої держави окупаційним комуністичним режимом. Більшовики доклали дуже багато зусиль для того, щоб штучно об’ єднати два абсолютно різні народи в один, замінивши древні українські звичаї масовими гуляннями з вживанням алкоголю.

В давні часи у Московському царстві настання тижня перед Великим постом люди відмічали кулачними боями, катанням на санях, які везли коні і млинцями, які там називали «бліни». В Україні ж були зовсім інші традиції, а основною стравою на столі були вареники.

Меню на Масницю

Незважаючи на те, що сьогодні дуже багато українців вважають традиційною стравою у тиждень перед Великоднім постом млинці, колись на території України їх ніхто не готував. Всі тогочасні українські господині варили традиційні вареники, начинкою для яких, частіше за все, був сир. Саме тому, Масницю у деяких регіонах України часто називали Сирниця. Але на варениках з сиром святкове меню тогочасних українців не закінчувалось. Саме в цей період наші предки споживали дуже багато сметани і масла.

Маленькі вареники – це сучасна традиція. В давнину вони були величезними, з великою кількістю начинки.

Дуже часто господині пекли налисники з сиром, коржі з пшона, гороху або кукурудзи, варили молочну кашу, кисіль, готували запіканки, сирники, рибу та багато іншого. Також в цей період випікалось досить багато різноманітних солодких смаколиків. Млинці або «бліни» на Масницю готували лише у таких регіонах України як Слобожанщина та Чернігівщина.

Нижче буде детально описано декілька рецептів найбільш популярних страв, які українці готують на Масницю, від популярної кулінарки пані Дарії Цвек.

Сирний малай

  • кукурудзяне борошно — 100 грам;
  • сир — 150 грам;
  • яйця — 4 штуки;
  • цукор — 150 грам;
  • кисла сметана — пів склянки;
  • лимонна есенція.

Жовтки яєць необхідно змішати з цукром, додати до них ретельно перетертий через сито сир і сметану, після цього додається кукурудзяне борошно та декілька крапель есенції. Всі інгредієнти необхідно добре вимісити, після чого лишити на пів години.

Далі до тіста треба додати піну збитих білків і викласти його на форму, котра заздалегідь повинна бути змащена і посипана сухарями. Випікати малай треба 60 хвилин.

Молочний кисіль

  • молоко — 950 грам;
  • цукор — 100 грам;
  • крохмаль кукурудзяний — 80 грам;
  • ваніль — по смаку.

Молоко необхідно процідити у ємність, після чого підігріти його до кипіння, далі засипається цукор і суміш повторно треба довести до кипіння. Після цього у каструлю необхідно влити крохмаль, розведений за допомогою холодного молока і, постійно помішуючи, варити на малому вогні протягом 3 хвилин.

Після того як кисіль буде зварений, туди можна додати трохи ванілі.

Сирні налисники

Приготування тіста:

  • молоко — пів склянки;
  • борошно — 150 грам;
  • кип’ячена вода — пів склянки;
  • яйця — 1 штука;
  • трішки солі і цукру.

Приготування начинки:

  • яйця — 2 штуки;
  • сир — 250 грам;
  • цукор — 50 грам;
  • варення (будь яке) — 1 ст.л.;
  • ваніль.

Борошно має бути розведене молоком і водою, після чого туди додається цукор, яйце та сіль. Все збивається до того часу, поки маса не стане однорідною. Далі необхідно нагріти пательню змащену жиром і можна смажити млинці.

Після того як млинці будуть готові, їх необхідно начинити, та загорнути. Наступний етап — смаження налисників на вершковому маслі. Страва подається гарячою, та посипаною цукровою пудрою.

Протягом трьох тижнів гуляли усім селом!

Кожен з регіонів України мав свою обрядовість. До Масниці у давні часи готувались дуже старанно — як до Різдва чи до Великодня. Подекуди перед Масницею навіть білились хати.

До початку 17 століття Масниця святкувалася протягом трьох тижнів. Перший називався Всеїдним — в цей період м’ясо дозволялось споживати щодня. Другий називали Переступним. Під час нього також дозволялось споживати м’ясо (за виключенням середи і п’ятниці). Третій тиждень називався Сиропустним, і він святкувався найбільш помпезно. Найбільш шумно святкування проходили у молоді, тому що наступні вечорниці можна було проводити аж у вересні!

Кожен з днів Масниці називався по-своєму. Понеділок мав назву — Окаянний, вівторок — Весела, середа — Широка, четвер — Жирний, а п’ятниця — Конечна. У третій тиждень Масниці вінчатися молодим парам вже не можна було.

Колодій та Колодка

В деяких регіонах України Масницю називали Колодієм або Колодкою. Самі звичаї, котрі пов’язані з такими назвами, мають дуже глибоке і давнє походження, яке тягнеться ще з того часу, коли на наших землях панувала Трипільська культура.

Колодки могли бути ось такими

Колодій — був богом злагоди та шлюбу у наших предків. В цей період він нагадував молоді: «Не встиг женитися єси — бери колодку і носи». Саме в цей час і з’явився звичай в’язати колодку. Юнаки, які не змогли одружитися протягом року, змушені були прив’язувати до своєї руки колодку. Прив’язували таку колодку і молоді дівчата, але таке траплялося на багато рідше.

Згідно із звичаєм, юнак не мав права самостійно зняти таку колодку, це могла зробити лише неодружена дівчина, а юнак за цю послугу повинен був якось відкупитися. До прикладу, дати їй якісь солодощі. Якщо ж колодку знімала дівчина, з якою юнак мав намір одружитись, тоді він мав подарувати їй хустку, — розповідає Галина Олійник.

Або навіть такими. Справжніми витворами мистецтва

У той же час, регіони, які дотримувались цієї традиції, мали дуже різну обрядовість.

На території сучасної Гуцульщини колодку, в прямому розумінні слова, не в’язали, але її все одно треба було «віддати». Тобто, її не прив’язували до руки, але проводити викуп треба було. Частіше за все це відбувалося на Великодні свята, а замість «колодок» використовували дві писанки.

На території сучасної Вінницької області була традиція волочити колодку. Гурт людей знаходив посеред вулиці якусь колоду і йшов з цією колодою додому до якоїсь сім’ї, де жив неодружений юнак. Вони приходили з цією колодою і починали всіляко «лаяти» і «ганьбити» юнака, вигадуючи про нього різноманітні небилиці. Щоб заспокоїти юрбу людей, мати хлопця мусила чимось пригостити їх, після чого ті йшли далі.

На території сучасних Житомирської та Київської областей, з Колодієм пов’язували кожен з днів останнього тижня перед початком Великого посту. Українці щиро вірили у те, що після того як вони проведуть якісь певні обряди, то протягом усього наступного року їх будуть обминати різні негаразди. Саме через такі обряди понеділок мав назву — Окаянний.

У цей день чоловіки йшли на весь день у корчму, а жінки збиралися у когось вдома, та розігрували там цілу інтермедію. Жіночі розмови могли мати різний характер: йшло обговорення давніх спогадів, згадувалися всілякі історії з життя і т.п. Пізно ввечері з корчми поверталися чоловіки, починалося веселе святкування і всі казали: «Колодій народився».

У вівторок святкувалися хрестини Колодія, для цього Колодієві вибиралися хресні батько і мати. У середу святкували похристини. В цей день святкувати приходили ті, у кого не вийшло прийти на святкування у попередні дні. Саме в середу були самі помпезні гуляння, тому що в цей день дозволялося святкувати навіть неодруженим і малим дітям. Святкувало все село.

Але необхідно розуміти, що це було зовсім не те, що зараз ми називаємо «п’янкою». Усі веселощі і гуляння були чітко структурованими. Під час таких гулянь, люди ніколи не дозволяли собі перейти межу дозволеного, все відбувалося в межах обрядовості, — підкреслює етнограф.

Щодо вуличних гулянь тогочасної української молоді, найбільш популярною була наступна забава: юнаки возили дівчат на фуркалі. Для цього хлопці заздалегідь вбивали у землю стовп та закріплювали на ньому два дишла від возів. до одного дишла прив’язувались великі сани, а друге юнаки тягнули. Але ніяких розваг типу кулачних боїв у нашої молоді ніколи не було, — наголошує пані Галина.

Під час святкування Масниці біло заборонено займатися різною важкою домашньою роботою: рубанням дров, ткацтвом, вишиванням, прядіння. У 18 столітті Масницю почали святкувати протягом лише одного тижня, а пізніше взагалі 2-3 дні.

Автор: Людмила Панасюк, УП. Життя

Всі фото надала Галина Олійник.

Джерело: life.pravda.com.ua
Не «Масляна», а Масниця і вареники, а не «бліни». Як відбувалися святкування українців у останній тиждень перед початком Великого посту
Вам сподобалася ця стаття? Поділіться з друзями!
Подобається?
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть "Ctrl+Enter"