Чим був небезпечний художник УПА Ніл Хасевич?

126

4 березня 1952 р. загинув художник УПА Ніл Хасевич.

Донедавна його ім’я було викреслене з історії українського мистецтва. Тоталітарний режим робив усе для того, щоб назавжди стерти з пам’яті нащадків людину, чий олівець та різець стали зброєю, оберненою проти нього. Адже для режиму вони виявилися небезпечнiшими, ніж автомат чи граната. Тож лише нещодавно ім’я Ніла Хасевича знову засяяло всіма гранями його природного дару.

У безкомпромісній боротьбі за визволення України цей талант загинув як герой провівши десять років у підпіллі, в одному з останніх бункерів УПА. До цього часу ніхто не знає, де твоя могила, пане художнику, аби прийти, згадати тебе добрим словом, покласти квіти. Є тільки хрест у полі, груша та криниця, котрі пам’ятають твою смерть і нагадують нам про чиюсь чорну зраду…

На початку війни Ніл Хасевич деякий час працював як художник-графік у рівненській газеті «Волинь», яку редагував відомий письменник Улас Самчук. А ще виступав мировим суддею у райцентрі Деражне.

Проте, як тільки переконався, що німцям, як і більшовикам, самостійна Україна не потрібна, що вони дбають тільки про свої окупаційні інтереси, став до лав Української Повстанської Армії. Він став близьким другом Клима Савура (Дмитра Клячківського) — командира УПА-«Північ». Як член крайової референтури пропаганди Ніл Хасевич працював у редакції журналу «До зброї», випускав різні брошури, листівки. У 1943—44 роках художник виконав знаменитий цикл «Волинь у боротьбі», присвячений героїці повстанського руху. Вміщував графічні карикатури у підпільному гумористичному виданні «Український перець», створював композиції плакатно-агітаційного характеру — «За самостійну соборну державу», «Воля народам, воля людині», «Слава Україні! Героям слава!». Ці плакати були надзвичайно популярними серед повстанців. Якось Ніл Хасевич сказав: «Я не можу стріляти з автомата. Зате в

моїх руках інша зброя — різець і липова дощечка. Я воюю з ворогом силою мистецтва». Поміж іншого Хасевич робив олівцем замальовки з натури під час проведення окупантами страт та екзекуцій місцевого населення, щоб залишити нащадкам пам’ять про злодіяння ворогів. Роботи, виконані в надзвичайно важких умовах, стали основою альбому художника «Графіка у бункерах УПА», що був виданий у 1952 році у Філадельфії. Не менш важливою ділянкою роботи НілаХасевича була розробка ескізів орденів та медалей, інших нагород УПА, а ще паперових грошей — бофонів.

Плакати, летючки, гасла, що з’являлися з-під руки Зота, Бея, Старого (псевдоніми Ніла Хасевича), не давали спокою радянській владі. Самого Хасевича безуспішно шукали, але не знаходили слідів до 1952 року— «людину-невидимку» добре сховали побратими. З Москви в усі управління КДБ західних областей України були розіслані фотокопії альбому «Волинь у боротьбі», що потрапив до рук енкаведистів. Мабуть, надто сильно він дошкуляв, якщо з самої Москви було віддано наказ знайти й знешкодити його автора. Керівником операції призначили тоді капітана Бориса Стекляра. Який, до речі, і нині мешкає в Рівному. Врешті, після низки допитів, арештів, аналітичних напрацювань було виявлено місце перебування Ніла Хасевича — криївку на хуторі за кілометр від села Сухівці, що неподалік селища Клевань. У криївці їх цікавив лише один повстанець — Хасевич.

.
.

Звернімося до нарису «Прийшов із війни лейтенант»: «Операцію із захоплення Зота капітан Стекляр призначив на 4 березня 1952 року… «Виходьте! Інакше закидаємо гранатами!» — крикнув Стекляр. Відповіддю було мовчання. Отже, переговори не відбулися. Чекіст витягнув із сумки гранату РГД і шепнув командиру відділення… Сержант точно на півметра, не вище, підняв важку ляду… Цього вистачило, щоб метнути в лаз гранату. Глухо прогримів під ногами вибух… Почекавши трохи, капітан дав сигнал солдатам підняти затичку і знову наказово вигукнув: «Хто живий — виходьте! Інакше пустимо гранати в хід». Ніхто не вийшов… Живих у бункері не виявилося. При світлі акумуляторного ліхтаря Стекляр побачив три трупи. Один без ноги — це був Зот. У руці бандит стискав автомат»…Сам Ніл Хасевич, за бажання, звичайно, міг би перебратися на Захід. І там би не пропав зі своїм великим талантом художника. Однак, він вибрав собі іншу долю. У Великобританії опубліковано один з останніх листів Хасевича: «Росіяни знають, хто криється під псевдонімом Бей-Зота, але мої земляки, селяни, не знають. Але, як довго буде залишатися у мене хоча б одна краплина (іскра) мого життя, я битимусь із ворогами свого народу… Я, каліка, воюю з ними в той час, коли багато і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба можлива. Я хочу, щоб весь світ знав, що боротьба можлива і що українці борються».

Хоча Хасевич не очолював збройних формувань УПА і не керував бойовими групами підпільників, його боротьба підносила бойовий дух повстанців, кликала до звитяги. “Мені було відомо, що провід нашої організації його дуже беріг, — згадує Степан Мудрик. — Причина того — він був надзвичайно талановитим митцем.”

Джерело: enigma.ua
Чим був небезпечний художник УПА Ніл Хасевич?
Вам сподобалася ця стаття? Поділіться з друзями!
Подобається?
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть "Ctrl+Enter"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: