ГоловнаПро УкраїнуУкраїнська мова. Протистояння з «русским миром» триває вже кілька століть
Українська мова. Протистояння з «русским миром» триває вже кілька століть
Кадр із документального фільму-дослідження про українську мову «Соловей співає. Доки голос має». Синьо-жовтими кольорами позначено нинішні кордони України на Діалектичній мапі української мови станом на 1871 рік
(Рубрика «Точка зору»)
Верховна Рада України зареєструвала проєкт закону, який передбачає скасування Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». З цією ініціативою виступив депутат від партії «Слуга народу» Максим Бужанський. Ініціативу підтримав також співвласник «Кварталу 95» БорисШефір, за словами якого, «найбільший удар політика українізації нанесла телерадіовиробництву» (чи це означає, що до ухвалення Закону про мову «телерадіовиробництво» в Україні проводилось переважно російською мовою?)
Із альтернативними пропозиціями, тобто на підтримку української мови в Україні з найвищих державних щаблів наразі чітких заяв не надходило, хоча захист прав народу, в тому числі й законного права на користування рідною мовою, належить, так би мовити, до їхніх посадових обов’язків. Наразі не озвались, не стали на захист Закону про мову ні Кабінет міністрів, ні сам парламент. Важко сказати, чому змовчали, може злякались, чи тому, що звикли до акцій та ініціатив щодо двомовності в Україні, чи тому, що тихо їх підтримують… Але не всі. Артем Мирошниченко із Бахмута не змовчав, захищаючи рідну мову він за неї віддав своє життя.
Лише вдумайтесь: у незалежній Україні, де діє Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» її громадянина за українську б’ють до смерті! Може б все обійшлось тихо, без резонансу, адже просто дійшло до бійки.
Та голосно, всю країну розповіла про Артема Мирошниченка Оксана Забужко, вона назвала вбивство українця в Україні за українську мову «історичним, переломовим «моментом істини», «ця кров волає до неба», але ж чи почують?
Волонтер Артем Мирошниченко після нападу на нього 29 листопада 2019 року загинув за рідну мову, якою на своїй землі розмовляв із земляками. Не за часів Валуєва і не на засланні на Колимі, а у себе вдома, в незалежній Україні, і вбили його підлітки, один із яких ще й вимагав у суді перекладача з української мови на російську. Ось такий гібридний варіант чи то війни, чи миру в Україні.
Кому служать ці нинішні гібридні часи? Адже в таких умовах важко шукати правду, ухвалювати закони, наполягати на виконанні їх. Так і з законом про українську мову: формально він набрав чинності 16 липня 2019 року, але гібридно, неформально успішно продовжує діяти двомовність із подекуди пріоритетною підтримкою російської.
Зрештою, дебати навколо Закону про українську мову в Україні не стихають вже давно, важко слухати ці суперечки на всіх рівнях, і на тому найвищому, наприклад, про пошук «пряників» навколо державного статусу української мови. Та особливо тяжко чути це від тих її громадян, які народившись в Україні, вирісши на її землі, не навчились і не хочуть розмовляти українською мовою, читати українську книжку, дивитись українське телебачення українською мовою. Це мабуть для тих боягузів почали роздумувати, чи не відкрити в Україні цілодобовий «міжнародний» російськомовний канал.
Відтак може статись, що на початку 21-го століття набере сили ще один, найновіший, за сучасним визначенням – гібридний спосіб боротьби з українською мовою в Україні. Ні, її не заборонятимуть, а лиш активно підтримуватимуть поширення іншої мови – окупаційної, під тиском цього фактору до ленінського «зближення і злиття націй» не так вже й далеко. Адже в Україні легітимна влада, легітимно обраний виборцями президент і парламент, а відтак новий російськомовний канал чи перевага накладів книжок не українською мовою скріплюють легітимність ухвалених рішень.
Понад 156 років тому – 18 липня 1863 року міністр внутрішніх справ імперської Росії Петро Валуєввидав циркуляр, який суттєво обмежив вживання української мови в Україні. Серед іншого «Валуєвський циркуляр» наказував українцям в Україні (цитата мовою оригіналу – ред.) «пропуск же книг на малороссийском языке как духовного содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, приостановить» і що «никакого особенного малороссыйского языка не было, нет и быть не может». Тобто, українцям, чи як їх тоді в російській імперії свідомо і з іронією називали «малоросам», які споконвіку жили на своїй землі, своєю мовою розмовляти, навчатись, видавати книжки заборонили.
Валуєвський циркуляр, чи точніше, за визначенням Івана Огієнка,«погром» – це лише один із понад 50 законів Російської імперії, СРСР, УРСРвпродовж понад три століття, які обмежували, утискали, забороняли українцям на своїй землі розмовляти рідною мовою.
Чого тільки варті так звані «поправки» до українського правопису, ухвалені в СРСР у 1933 році, серед перших тоді лягла жертвою літера Ґ із українського алфавіту, адже суперечила зближенню «братніх» мов і народів.