Таємниці Кобилянської: про що не розповідають на уроках

Активна учасниця феміністичного руху Ольга Кобилянська була, передусім, жінкою – зі своїми переживаннями, розчаруваннями, мріями, які вона виливала у листах подругам Лесі Українці, Софії Окуневській та в тих самих повістях, оповіданнях, новелах.

Саме про це – жіноче, а не письменницьке життя Кобилянської, написав для журналу Opinion Сергій Осока. Те, чого не розповідають на уроках літератури за 8 клас…

«Ольга Кобилянська – дуже несподівана для української літератури зламу ХІХ–ХХ століть. Від нескінченних жінок-селянок – дівчат, молодиць, покриток, кумась, свекрух, невісток – її героїні відрізнялися не тільки своєю інтелігентністю, емансипованістю, нескінченними пошуками ідеалу, а й досить виразними сексуальними пориваннями. Навіть уявити складно, щоби Маруся Квітки-Основ’яненка, Мотря Нечуя-Левицького чи навіть розбещена й люта панночка-інститутка Марка Вовчка пішли в своїх просторікуваннях трохи далі за «брівоньки, як шнурочки», «віченьки, як зорі» тощо. Твори Ольги Кобилянської просто дихають непідробною живою тілесністю. «Розгубленість і страх чоловіків перед фемінізмом узагалі, і Кобилянською зокрема, пояснювалися й тим, що вона торкнулася сфери, яка не існувала для патріархальної культури. Йдеться про сексуальність», – пише Соломія Павличко.

Хтозна, може, саме цей чоловічий страх і завадив Кобилянській бути щасливою?

Шляхетна не “татова донька”

Народилася Ольга Кобилянська в містечку Гура-Гумора на Південній Буковині 27 листопада 1863 року. Можна сказати, що їй пощастило з родиною. Мати – наполовину німкеня, наполовину полька, родичка відомого німецького поета-романтика, вивчила українську мову та прийняла греко-католицьку віру з пошани та любові до чоловіка. Батько – дрібний урядовець, шляхетського роду, з Наддніпрянщини. Ольга була вже четвертою в багатодітній родині. Великих статків не було. Незважаючи на це, мати старалася навчити доньок – хороших манер, умінню підтримати розмову, триматися в товаристві. Батько ж гадав, що його обов’язок – дати добру освіту хлопцям, а дівчата самі заміж повиходять та якось і будуть.

«Якби я правильно могла описати злидні, які в нас панують… який жахливий батько… Ні я, ні Євгенія не одержуємо без лайки навіть п’ять крейцерів на листи. Ох Боже!.. Я не маю ні пошани, ні серця для мого батька… Коли батько хворів, була я цілком байдужа – це не моя вина», – ось у таких барвах описує Кобилянська свої дитячі роки.

Романтична товаришка Кобилянська

Своє перше кохання Ольга переживає в містечку Кімполунг, куди родина переїхала через батькову хворобу. То був хлопчик-школяр – мабуть, її ровесник. Певно, саме тоді Кобилянська і спізнала вперше страшенну неподатливість, мінливість, дуалістичність власної натури. Відмовлялася, коли хотілося погодитись. Казала «ні», коли серце твердило «так». Утікала – і прагнула залишитись. «Коли я віддавалась свобідно враженням серед природи і мрії роїлись в голові та викликали чудні почування в душі, а очі наче бачили постаті між деревами, – просилися опинитися на папері»…

Усе в ній дивно перепліталося, навіть переплутувалося, змінювалося одне іншим. І все це швидко, як вітерець, що брижить воду. Згодом закохалася в родича – студента Ґеня, який приїздив на канікули. Проте він бачив в Ользі тільки товаришку, начитану й розумну дівчину.

Коли він поїхав, Ольга цілий рік чекала від нього листів. Марно…

Родина Кобилянських. Стоять (ліворуч-праворуч): Олександр, Юліан, Степан, Володимир. Сидять (ліворуч-праворуч): Максиміліан, Євгенія, Марія (мати), Юліан (батько), Ольга. Фото Вікіпедії
Уявне життя однієї дівчини

Свої перші літературні спроби Кобилянська ретельно від усіх приховувала, бо вважала їх чимось майже гріховним. Наступне кохання – урядник Альфонс Кучинський – живиться теж тільки з її багатої уяви. Щоденникові записи все сміливіші, відвертіші, з них уже прозирає щось виразно феміністичне: «Наколи б був він зажадав її від батька за жінку – її було б то щастя, здається, убило. Так інтенсивно, сильно, так безтямки любила вона його. Була б виробилася така жінка, що мужам своїм утирають ноги волоссям своїм не з покори, а з любові. Велика любов не знає жодного упокорення…»

Кобилянській – сімнадцять. Сила її емоцій просто збиває з ніг. Вона спрагла, таємнича, витончена. Полюбляє їздити верхи. У неї тонкі доглянуті руки. «Гортенза, або Нарис про життя однієї дівчини» – її перша автобіографічна повість.

Джерело: Ukrainky
Таємниці Кобилянської: про що не розповідають на уроках
Вам сподобалася ця стаття? Поділіться з друзями!
Подобається?
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть "Ctrl+Enter"