13 жовтня 1889 року на хуторі Черва в тодішній Полтавській губернії (тепер с. Грунь Сумської області) народився Павло Губенко, який відомий під псевдонімом Остап Вишня. Він народився в багатодітній селянській родині. Після закінчення військово-фельдшерської школи в Києві, він вирішив продовжити навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету, але так і не завершив його.
У 1919 році почав публікувати свої твори в українській пресі в Кам’янці-Подільському, а пізніше використовував псевдонім Остап Вишня при публікаціях в харківських періодичних виданнях з 1921 року.
Восени 1920 року Павла Губенка заарештували, але його врятував головний редактор газети “Вісті ВУЦВК” Василь Еллан-Блакитний. Після цього Вишня розпочав написання гострих фейлетонів, які стали дуже популярними і видавалися окремими книгами, стаючи бестселерами. Його твори, такі як “Діли небесні” (1923), “Кому веселе, а кому й сумне” (1924), “Реп’яшки”, “Вишневі усмішки (сільські)” (1924), “Вишневі усмішки кримські” (1925), мали величезний тираж, перевищуючи 2 мільйони примірників в країні, де більшість населення була неписемною.
Його сатира охоплювала різні аспекти суспільства, включаючи релігію, церкву, українську націоналістичну еміграцію та “пережитки минулого”.
У 1934 році письменника вдруге арештували, і його виключили з літературного процесу на десять років. Ні народна популярність, ні величезні тиражі його творів не змогли врятувати його від наслідків арешту і заслання. Йому приписали підготовку замаху на українофоба, ІІ секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева. А катування НКВС, які вибили з нього зізнання на допитах.
Вишню за абсолютно надуманим звинуваченням спочатку засудили до розстрілу, але потім замінили на 10 років виправно-трудових таборів, і він опинився в Ухтпечтабі. У 1943 році Олександр Довженко зміг переконати першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова домогтися від Сталіна звільнення Остапа Вишні. Письменник став потрібен радянській владі як сатирик і пропагандист, спонукуючи народ до боротьби проти гітлерівців.
“Зенітка” стала першим твором, що позначив повернення письменника і була опублікована в газеті “Радянська Україна” 26 лютого 1944 року. Через кілька років вийшли політичні фейлетони та памфлети, такі як “Самостійна дірка” (1945), “Весна-красна” (1949), “Мудрість колгоспна” (1952), “А народ воювати не хоче” (1953), “Великі ростіть!” (1955), “Нещасне кохання” (1956) та інші.
Остап Вишня також віддавав частину свого часу перекладам творів світової класики.
Серед людей панувало жартівливе переконання, що там, де з’являється Остап Вишня, поліції не потрібно – він забезпечить порядок усюди. Вулиці в українських містах, які отримали ім’я письменника, і екранізації його творів є свідченням великого впливу його творчості.
Сатирик-гуморист, який впровадив новий художній жанр “нарис-усмішка“, помер 28 вересня 1956 року. Олесь Гончар висловив думку, що, можливо, з часів Котляревського Україна не відчувала такого життєрадісного та блискучого сміху, яким вона знову насолоджувалася у творчості Остапа Вишні.
Цитати Остапа Вишні
Філософія життя
- Куди дірка дівається, як бублик їдять.
- Господь дав дітей, дасть і на дітей.
- Співати — це обов’язково, як дихати.
Про країну
- Оті дурні, що кричать “націоналіст!”, не розуміють і ніколи не зрозуміють, що я зумів об’єднати любов до мого народу з любов’ю до всіх народів світу.
- А взагалі, щоб із Харкова зробити Берлін, треба робити. Не сидіти й не дивитись на небо, думаючи, “чому я не сокіл, чому не літаю”, а робити, шукаючи “свою долю” в себе під носом, а не на небі. У нас тієї “долі” на чотири Німеччини вистачить, так ми ж її не бачимо, ми все ще на небо поглядаємо, повилазило б нам!
Про літературу
- Коли є в хлопчика чи в дівчинки нахил до замислювання, а навкруги росте картопля, чи бур’ян, чи коноплі — амба! То вже так і знайте, що на письменника воно піде.
- — Писатиме, — сказав якось батько, коли я, сидячи на підлозі, розводив рукою калюжу.
- Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітри черевики!
- Я дотримуюсь тієї думки, що навряд чи можна когось навчити писати ті чи інші художні твори, а от навчитися такі твори писати можна.
- Письменник не так живе й не так росте, як проста собі людина.
- Взагалі любив я книжки з м’якими палітурками… Їх і рвати легше, і не так боляче вони б’ються, як мати, було, побачить.
- I от коли пригадаєш життя своє, то доходиш висновку, що таки справді письменника супроводять у його житті явища незвичайні, явища оригінальні, і коли б тих явищ не було, не була б людина письменником, а була б порядним інженером, лікарем чи просто собі тямущим кооператором.
Про тварин
- Ми знаємо, що діти трішки варвари. Наш обов’язок з дитинства прищеплювати любов до природи, до рослин, до тварин. І до свійських, і до диких. Чи не від того наші птахи й тварини дикі, що ми самі дикі?
- Нема стільки шкідників серед тварин, як є їх серед нас, серед людей! Ми — самі собі шкідники!
- Ви дивитеся на поплавок так, як навіть, коли були нареченим, не дивилися в голубі великі-великі очі своєї коханої…
