Не лише технології та винаходи, а й ідеї та персонажі західних письменників безжально привласнювались Радянським Союзом. За різними оцінками, до 90% радянської дитячої класики ґрунтується на запозиченнях.
Однак, це не найгірше. Перероблені радянською владою твори зазнавали суттєвих змін: їх скорочували, спотворювали, насичували ідеологічними пропагандистськими ідеями та нав’язували дітям ідеї, далекі від гуманізму та свободи.
Яскраві образи та захоплюючі пригоди, взяті з творів зарубіжних авторів (британських, італійських, американських), використовувались для маскування небезпечних ідей: окупації нових територій, мілітаризму, відмови від свободи вибору та особистості.
Перелицювання дитячої літератури в СРСР
На відміну від європейських країн, де авторське право було чітко визначене, Радянський Союз не визнавав його важливості. Там вважалося, що ідеї та інформація належать не автору, а всьому народу. Тож без сорому брали “трофеї” з ворожого Заходу, не зважаючи на авторські права. Лише у 1974 році СРСР підписав міжнародні угоди про авторське право.
Як же радянська ідеологічна машина перетворювала дитячі історії та казки на інструмент пропаганди? Ось три основних прийоми:
1. Цензура
Радянська цензура безжально втручалась у світ дитячої літератури, перетворюючи на інструмент пропаганди те, що мало б виховувати добро, щирість та уяву.
Твори зарубіжних авторів піддавалися жорсткому редагуванню. З казок Г.Х. Андерсена безжально вилучали християнські мотиви, адже релігія суперечила атеїстичній ідеології СРСР.
У “Пеппі Довгапанчосі” Астрід Ліндгрен цензура викреслила епізод, де головна героїня мститься злодіям, а потім дає їм гроші, адже вони голодні. Цей вчинок милосердя не відповідав радянському уявленню про “правильну” поведінку.
Ще жорстокіше поступили з казкою Ліндгрен про те, що люди створені, щоб опікуватися тваринами. Її взагалі заборонили до публікації в СРСР, адже вона несла в собі ідею, яка суперечила жорстокому поводженню з тваринами в тогочасній державі.
Таким чином, радянська цензура безжально видаляла з дитячих казок все, що не відповідало жорстким рамкам комуністичної ідеології. Діти позбавлялися можливості читати щирі історії, які могли б навчити їх доброті, людяності та повазі до інших істот.
2. Занадто вільні переклади
Переклад дитячої літератури з однієї мови на іншу завжди передбачає певні адаптації, адже мови мають свої особливості. Однак радянські “перекладачі” йшли значно далі, перетворюючи цю адаптацію на грубе спотворення тексту та втрату авторського задуму.
В інших країнах неможливо уявити, щоб при перекладі дописувалися цілі глави або змінювалися фінали. Радянські ж “майстри” перекладу пишалися тим, як вони “художньо” переробили твори, а іноді й взагалі привласнювали собі авторство, видаючи переклад за “переказ”.
Наприклад, відомий “переклад” Бориса Заходера казок Алана Мілна про Вінні-Пуха. З 20 історій оригіналу Заходер використав лише чотири, а ім’я автора спочатку взагалі не вказувалося, лише зазначалося, що це “переклад англійської казки”.
Текст казок зазнав суттєвих змін. Герої, які за задумом Мілна були іграшками, у Заходера перетворилися на тварин. Зник юний господар іграшок, а також персонажі Кенга, Крихітка Ру та Слонопотам. Філін, всупереч задуму автора, “змінив стать” і став Совою.
Такі “вільні” переклади не лише спотворювали зміст та атмосферу оригінальних творів, а й позбавляли дітей можливості познайомитися з справжніми задумом авторів та їхнім стилем.
3. Запозичення
У світі літератури запозичення ідей та сюжетів не є чимось ганебним, адже творчість часто черпає натхнення з попередніх творів. Однак у Радянському Союзі запозичення часом перетворювалося на безсоромний плагіат, коли автори привласнювали собі чужі ідеї та твори без жодного посилання на першоджерела.
Яскравим прикладом цього є повість Лазаря Лагіна “Старий Хоттабич”, яка ґрунтується на творі британського письменника Ф. Енсті “Мідний глечик” (1901).
В обох творах йдеться про героя, який знаходить антикварний глечик і звільняє з нього джина. Джин намагається допомогти своєму новому господарю, виконуючи його бажання, але через незнання реалій та законів сучасного світу потрапляє в кумедні та небезпечні ситуації.
Однак, Лагін не просто запозичив сюжет Енсті, а й суттєво змінив його, щоб відповідати радянським ідеологічним настановам.
Британського архітектора з “Мідного глечика” він замінив на радянського піонера, а його бажання отримати багатство та розкішне життя – на прагнення до знань та справедливості.
Негативним героєм у “Старому Хоттабичі” став жадібний громадянин Хапугін, який уособлював “ворожий” капіталізм.
Згодом, під час численних редакцій, до “Старого Хоттабича” було додано ще більше пропаганди.
Хлопчик-піонер відмовляється від допомоги джина на іспиті, щоб довести свою чесність, а Хапугін остаточно перетворюється на карикатурного ворога радянської влади.
Таким чином, Лагін, використовуючи сюжет Енсті, створив зовсім іншу історію, яка відповідала ідеологічним замовленням радянської епохи.
Однак, це не скасовує того факту, що “Старий Хоттабич” є плагіатом, де оригінальний задум британського письменника був безжально привласнений та перекручений.
Вплив радянської пропаганди на дитячі казки був значним і руйнівним. Багато улюблених історій було спотворено, щоб відповідати ідеології партії. Ці зміни не лише позбавили казки їхньої художньої цінності, але й мали негативний вплив на світогляд дітей.
Важливо пам’ятати про те, як радянська влада використовувала казки для маніпулювання свідомістю людей. Це знання допоможе нам критично оцінювати інформацію та протистояти пропаганді в будь-яких її проявах.
Сьогодні, коли ми маємо доступ до різноманітних джерел інформації, важливо вчити дітей критичному мисленню. Вони повинні вміти аналізувати тексти, розпізнавати упередження та робити власні висновки. Це допоможе їм протистояти маніпуляціям та формувати власну думку.
Також важливо знайомити дітей з оригінальними версіями казок, які не були піддані цензурі. Це допоможе їм відчути справжню красу та мудрість цих історій, а також зрозуміти важливість свободи слова та творчості.
Пам’ятаймо, що казки – це не просто розваги. Вони відіграють важливу роль у вихованні дітей та формуванні їхнього світогляду. Тому ми повинні берегти їхню автентичність та використовувати їх як інструмент для розвитку критичного мислення та любові до свободи.
