130 років тому народився український письменник та кінорежисер Олександр Довженко. Його життя та творчість тісно переплетені з історією Юлії Солнцевої, акторки, режисерки та його другої дружини.
Їхні стосунки розгорталися на тлі тоталітарного режиму, де спецслужби контролювали всі аспекти життя людей. Це не могло не вплинути на їхню долю.
З одного боку, їхнє кохання було самовідданим, щирим та наповненим творчою співпрацею. Юлія Солнцева не лише була музою Довженка, але й його вірною помічницею, асистенткою режисера та співпостановницею багатьох його фільмів.
Протягом 30 років вона була поруч з ним, підтримуючи у скрутні часи та рятуючи від катастроф. Їхнє листування свідчить про глибокий зв’язок та щирі почуття.
З іншого боку, стосунки Довженка та Солнцевої були неоднозначними. Друзі та шанувальники Довженка по-різному оцінювали роль Юлії в його житті. Дехто захоплювався її самовідданістю, інші ж критикували за фанатизм та категоричність.
Солнцева доклала значних зусиль, щоб створити міф про себе як про єдину жінку в житті Довженка. Вона редагувала його щоденники, приховувала факти та намагалася контролювати доступ до його архіву.
Лише після зняття заборони у 2009 році стали доступні нові дані, які кидають виклик усталеним уявленням про цю пару.
Сьогодні, маючи більше інформації, ми можемо краще зрозуміти складність та суперечливість їхніх стосунків. Проте й досі залишається багато питань, на які немає остаточної відповіді.
Одеський початок: доля, що звела двох творців
Одеська кінофабрика, відома як “Голлівуд на березі Чорного моря”, стала для Юлії Солнцевої доленосною. Її акторська зірка сяяла яскраво після ролі прекрасної марсіанки Аеліти в однойменному фільмі за романом Олексія Толстого.
Вражаючі костюми, створені за ескізами київської художниці-авангардистки Олександри Екстер, талановита гра Солнцевої підкорили публіку. Їй присвячували вірші, а Маяковський навіть запросив її записувати тексти для його поеми “150 000 000”.
Ще одна знакова роль – Зіна у фільмі “Папіросниця від Моссельпрому”. Там красуню-продавчиню помітив кінооператор, а в реальному житті – відомий режисер Олександр Довженко.
Їхні шляхи перетнулися 1928 року. Для Довженка це був період кардинальних змін. За плечима – здобутки, поразки та втрати. Чудом уникнувши розстрілу, він змушений був пристосовуватися до нового режиму.
1919 року в Житомирі його заарештували чекісти. Там він шукав свою дружину, Варвару Крилову. Разом вони емігрували до Німеччини. Їхні портрети намалював Микола Глущенко. Проте, щастя було недовгим – Варвара захворіла на туберкульоз, потребуючи тривалого лікування. Жінка ледь пересувалася на милицях.
Цього випробування кохання Довженка не витримало. Офіційно вони розлучилися лише в кінці 50-х, але сім’я розпалася.
Юлія Солнцева стала для Олександра супутницею на все життя.
Дивно, що на той час вона свідомо відмовилася від успішної акторської кар’єри. У фільмі “Земля” вона лише зіграла епізодичну роль сестри головного героя, тракториста Василя.
Згодом Солнцева стала для Довженка не лише музою, але й вірною помічницею. Вона працювала асистенткою режисера та авторкою монтажу, а часом навіть виступала як співрежисер. Її тонкий художній смак, знання кінематографу та щира відданість справі Довженка робили її незамінним членом його творчої команди.
Разом вони пережили багато: зліти й падіння, радість визнання та гіркоту цькування. Солнцева завжди була поруч, підтримуючи Довженка в найскладніші моменти, стаючи опорою та музою. Її самовідданість та безмежна любов до нього не раз рятували його від розпачу та фатальних рішень.
Непрості стосунки та суперечливі оцінки
Їхні стосунки не були позбавлені суперечок. Сильний характер та тверді переконання Солнцевої не завжди збігалися з думкою Довженка. Вона не боялася відстоювати свою точку зору, навіть якщо це йшло врозріз з його баченням.
Деякі з таких суперечок мали значний вплив на творчий процес. Так, Солнцева наполегливо добилася зміни актора на головну роль у фільмі “Щорс”. Її інтуїція та фахова думка виявилися правильними: Євген Самойлов чудово втілив образ героя, а картина здобула Сталінську премію.
Зв’язки Юлії Солнцевої з НКВС
Існує багато теорій про те, чому Юлія Солнцева мала тісні стосунки з високопосадовцями НКВС. Деякі з них навіть бували у неї вдома.
Одна з версій стверджує, що до співпраці з НКВС її змусили через те, що її батько був членом антирадянської організації.
Дві історії з життя Олександра Довженка яскраво ілюструють зв’язки Солнцевої з НКВС. У 1933 році на Довженка вже виписали ордер на арешт. Подружжя змушене було на якийсь час втекти з України, знайшовши прихисток у друзів в Грузії. Саме там вони отримали телеграму з терміновим проханням їхати до москви, уникаючи виходу на перонах вокзалів. Це свідчить про те, що їм загрожував арешт.
Вже наступного дня після приїзду до москви Довженка прийняв у своєму кабінеті сам Сталін. Зважаючи на тодішні обставини, це була неймовірна подія.
Виникає питання, чи відіграла Юлія Солнцева (можливо, за допомогою керівництва кіноіндустрії та впливового друга Довженка – очільника Спілки письменників Олександра Фадєєва) роль в організації цієї зустрічі з кремлівським вождем? Швидше за все, так, і, ймовірно, вона діяла як посередник або організатор.
Другий порятунок
Не менш неймовірною видається історія про ще один порятунок Довженка. Влітку 1942 року він потрапив в оточення на фронті, зв’язок з ним було втрачено. Саме тоді Юлія й домоглася особистої зустрічі з всевладним Лаврентієм Берією.
За її спогадами, Берія посадив її за стіл, заставлений їжею, небаченою в голодній столиці воєнного часу. Вражав й величезний букет білих троянд у центрі. Ці квіти й наїдки їй потім привезли таки в готель.
Результатом розмови стало те, що Довженка знайшли, визволили з оточення, і за кілька днів він, змучений і обірваний, з’явився на порозі своєї московської квартири.
Допоміг, нібито, Лаврентій Берія й по війні, за якийсь час після розгрому кіносценарію “Україна в огні” на засіданні сталінського політбюро. Чимось Юлія Солнцева вміла його переконувати…
Ми навряд чи дізнаємося, що було відомо про ці контакти дружини самому Довженкові.
Ця жінка зробила неймовірно багато для популяризації творчості та вшанування пам’яті великого режисера.
Вона не втомлювалася стукати у високі кабінети, домагатися й домовлятися. Опікувалася музеєм у Сосниці. Зняла кілька фільмів за сценаріями Довженка. Один із них, “Повість полум’яних літ”, 1961 року отримав приз міжнародного Каннського кінофестивалю за кращу режисуру. Це стало визнанням таланту як Олександра Довженка, так і Юлії Солнцевої.
