Миколи Куліша: драматург, режисер, новатор
132 роки з дня народження Миколи Куліша – це не просто день, це привід згадати про гострі політичні сюжети з історії боротьби української та російської культур у пореволюційні двадцяті роки. Це також можливість знову поринути у світ його блискучих п’єс та оцінити його внесок у розвиток новаторського вітчизняного театру.
Микола Куліш належав до того покоління, яке входило в літературу, маючи за плечима досвід світової війни та національної революції.
Обдарованому хлопцю з дуже бідної родини з рідної Чаплинки шанс на успіх дали небайдужі земляки. Вони зібрали гроші, аби він зміг вступити до гімназії.
У 1925 році Куліш з’явився у столичному Харкові. Саме тоді боротьба за культурний суверенітет України сягала найвищого градуса, а національна революція вже відійшла в минуле, залишивши по собі як здобутки, так і тривожні наслідки її поразки.
“Народний Малахій” та “Патетична соната”: пророчі трагікомедії Куліша
Трагікомедія “Народний Малахій” Миколи Куліша стала неймовірно проникливим передбаченням тоталітарних політичних сценаріїв усього ХХ століття.
В основі сюжету – історія провінційного листоноші з “пророцьким” ім’ям Малахій. Повіривши у те, що Бог помер, він вирішує сам узяти на себе відповідальність за упорядкування світу, кинутого Творцем напризволяще. Охочих “виправити помилки Всевишнього” виявилося чимало, адже людство, на думку героя, далеке від досконалості. Малахій розробляє проект негайної та жорстокої реформи людської природи.
Однак, його “шляхетні” наміри призводять до трагічних наслідків: реформатор втрачає розум, а його близькі гинуть.
У “Патетичній сонаті” Куліш йде далі, досліджуючи теми революції та національної ідеї. Тут героїня, Марина, бере на себе місію порятунку світу, озброївшись не лише словом, але й зброєю. Її прагнення оновити світ та збудувати справедливе суспільство закінчуються крахом.
Автор вдало розкриває одну з найгостріших суперечностей революції 1917 року: неможливість поєднати національні та державницькі прагнення з ідеями соціальної рівності. Марина та її соратники по зброї не змогли знайти баланс між цими двома ключовими аспектами, що й призвело до їхнього трагічного падіння.
Суперечності та підтексти в “Патетичній сонаті”
У “Патетичній сонаті” Куліш майстерно змальовує суперечливі образи своїх героїв, змушуючи глядача замислитися над складними питаннями революції, національної свідомості та людської моралі.
Марина, очільниця повстанського руху, дорікає своєму товаришеві, що той воював за більшовицьку ідею “Китаю-міста”, поки вона марно очікувала його біля Святої Софії. Її слова сповнені щирого болю та розчарування, і важко не погодитися з їхньою справедливістю.
Проте, сама Марина не може дати жодної відповіді на звинувачення у байдужості до страждань знедолених мешканців брудного підвалу.
Цей конфлікт між героями не має однозначного вирішення. Куліш не дає готових відповідей, а лише змушує глядача замислитися над складними питаннями вибору та відповідальності.
Варто зазначити, що драми Куліша завжди багаті на підтексти, посилання та напівприховані натяки. Він майстерно використовує різні художні прийоми, щоб підкреслити багатогранність своїх героїв та неоднозначність порушених тем.
Микола Куліш проти Михайла Булгакова: відповідь у драмах
Миколу Куліша недарма звинувачували в “українському буржуазному націоналізмі”. Він активно використовував свою творчість, аби протистояти російській пропаганді того часу.
Одним із яскравих прикладів цього є антикульгаківський сюжет, який Куліш майстерно розробив у своїх творах.
У 1926 році в московському МХАТі з успіхом пройшла постановка п’єси “Дні Турбіних” за романом Булгакова “Біла гвардія”. Вистава справила глибоке враження на Сталіна, який не приховував свого захоплення.
Під час зустрічі українських та російських письменників у москві 1929 року відкрито обговорювалася антиукраїнська спрямованість твору Булгакова, а також образливі національні акценти, які він використовував. Цей факт згодом був використаний слідчими під час допитів Куліша, доданий до пунктів його обвинувачення.
“Патетична соната” стала своєрідною відповіддю Куліша на “Дні Турбіних”. У цій драмі він гостро висміює Михайла Булгакова та його ідеї.
Наприклад, серед натовпу озброєних “дам”, які вимагають розстрілу полонених без суду, з’являється Варвара Михайлівна. Це ім’я носила мати Булгакова, що робить цю сатиру ще більш їдкою.
Тьотя Мотя і “Дні Турбіних”: українці очима імперії
Тьотя Мотя з п’єси “Мина Мазайло” не просто висловлює неприязнь до українізації. Її слова про “розкішну” п’єсу “Дні Турбіних” відсилають до поширеного в імперській росії образу українців як “бридких”, “осоружних” і “жорстоких”.
“Біла гвардія” Булгакова, з якої походить ця п’єса, дійсно змальовує українську революцію в спотвореному світлі. Київ того часу постає не як місто, що прагне самовизначення, а як осередок хаосу й варварства.
Для Булгакова українці, які прагнуть свободи й самостійності, не заслуговують на співчуття чи розуміння. Їхні дії описуються як прояви “нікчемного варварства” й “брудних інстинктів”.
Тьотя Мотя, озвучуючи думки багатьох росіян того часу, вірить, що “українська дурість” скоро минеться, а “зостанеться – єдина – неділима”. Це свідчить про імперське переконання у вищості російської культури й неповноцінності української.
Микола Куліш: боротьба до кінця
Театр “Березіль” ставить зрілі п’єси Миколи Куліша, де грають провідні актори. Ці неймовірної сили вистави дивляться перші особи республіки, але одразу ж забороняють як “ідейно шкідливі”.
Герой абсурдистської п’єси “Маклена Ґраса” говорить, що світ знавіснів і кружляє в смертоносній каруселі. Це й була найточніша фіксація катастрофічного світовідчування початку тридцятих.
Микола Куліш, однак, належав до тих, хто волів боротися до кінця. Він став другим президентом харківської письменницької організації “Вапліте”, коли її члени вже почувалися приреченими. Ходив у високі партійні кабінети, узгоджував, переконував, залагоджував дозволи на публікації й вистави. Ще один журнал, ще одна постановка, ще трохи часу, щоб встояти на позиції, коли наступає ворог, озброєний незрівнянно краще.
Після смерті Миколи Хвильового Антоніна Куліш потай переховала чоловіків пістолет. Той запевнив дружину, що самогубцем не стане ні за яких обставин.
