21 лютого 1917 року в Петрограді розпочалися події, які призвели до Лютневої революції. Ця революція стала каталізатором для Українських Визвольних змагань 1917-1920 років.
Все почалося з бунту, спровокованого дефіцитом хліба. Довжелезні черги до крамниць, чутки про введення карток на хліб – все це викликало обурення серед населення. Розлючений натовп розгромив хлібні магазини, спочатку в робітничих кварталах, а потім і по всьому місту.
23 лютого страйк охопив заводи Петрограда, кількість страйкуючих швидко зросла до 300 тисяч осіб. “Страйкуючі робітники рухалися гучними натовпами до центру міста, вимагаючи хліба”, – згадував начальник Петроградського охоронного відділення генерал Костянтин Глобачев. В ході цих протестів сталися перші сутички з поліцією.
Наступного дня градоначальник повідомив командувачу Петроградським військовим округом генералу Сергію Хабалову про те, що поліція не в змозі впоратися з ситуацією.
Ситуація загострювалася, війська відкрили вогонь по демонстрантах. Це призвело до численних жертв, на вулицях з’явилися барикади. Один з протестувальників кинув гранату в жандармів.
27 лютого солдати Волинського полку, що дислокувалися в Петрограді, відмовилися стріляти по страйкувальниках і перейшли на їхній бік. Їхній приклад наслідували й інші військові частини, що призвело до збройного повстання.
В результаті 2 березня о 23 годині 40 хвилин імператор Микола II зрікся престолу на користь свого молодшого брата Михайла. Михайло закликав країну визначитися з подальшою формою правління шляхом проведення виборів. Це означало кінець російської імперії.
Місто в облозі: Київ під час Лютневої революції
Хоча в Петрограді вирували революційні події, в Києві панувала тиша. Київський військовий округ перехоплював телеграфні повідомлення, щоб не допустити поширення інформації про заворушення в столиці.
Міські газети також намагалися приховати події. Наприклад, 2 березня, коли в Петрограді вже назрівав крах імперії, “Киевлянин” писав про новини з фронту, продовольчу кризу у Франції, засідання Палати общин у Лондоні. Газета глузувала з доповіді німецького екс-міністра, передруковувала нарис про залізницю в Багдаді, писала про введення карток на хліб в Москві. І все це на тлі рясних рекламних оголошень і розкладу руху поїздів.
Тим часом життя в Києві йшло далі. На Подолі кипіло Контрактовий ярмарок, де можна було купити все, що завгодно, і навіть знайти собі пару. “В Києві спокій не порушувався”, – телеграфував київський губернатор до Петрограда. “Населення спокійне. Робітники продовжують свою роботу”.
Однак після зречення “царя” інформаційна блокада втратила сенс.
“Настав час діяти”: перші звістки про Лютневу революцію в Києві
3 березня 1917 року начальник Південно-Західної залізниці Ераст Шуберський отримав телеграму з Петрограда від депутата Державної думи Олександра Бубликова. У ній повідомлялося, що влада в країні перейшла до Державної думи.
Шуберський негайно повідомив про цю подію своїм підлеглим. Містом почали ширитися чутки, одна неймовірніша за іншу. Зрештою, текст телеграми Бубликова передрукували у вечірніх випусках київських газет.
Новина про телеграму блискавично облетіла все місто, – ділився спогадами юрист Олексій Гольденвейзер. – Того вечора люди не відходили від телефонів, читаючи, перечитуючи та обговорюючи цю звістку.
Ейфорія та очікування змін: Київ після Лютневої революції
Літературознавець Михайло Рудницький описував атмосферу, яка панувала в Києві після Лютневої революції, як атмосферу піднесення, навіть ейфорії. “Перші подуви революції п’янять”, – писав він. На вулицях люди цілувалися, наче на Великдень, а Хрещатик був сповнений людей навіть у ті дні, коли не світили ліхтарі. “Живемо як на хмарах – легко і часто не бачимо землі”, – додавав Рудницький.
Громадський діяч Борис Мартос, який згодом став прем’єр-міністром УНР, також відчував, що в ці дні відбувається щось значне, що настав час діяти і добиватися національних прав. “3-го березня 1917 р. до Києва прийшла звістка про революцію в Петрограді. Цар зрікся… Весь Київ сполошився. Українці підняли голову. Настав час діяти, здійснювати національні домагання”, – згадував він.
Шість місяців після Лютневої революції: на шляху до незалежності
Минуло шість місяців з часів Лютневої революції, і київська газета “Нова рада” публікує статтю під назвою “Півроку”. У ній автори згадують радісні дні початку революції та намагаються підбити перші підсумки.
“Хто не пережив кінець лютого та перші дні березня цього року, той не зможе навіть уявити собі той ентузіазм і радість, що охопили все свідоме громадянство”, – пише газета з нотками ностальгії. “З захопленням переживалися перші дні молодої волі, що п’янила своїм розмахом та необмеженими перспективами”.
Однак, як виявилося, ілюзія свободи тривала недовго. “Серед самих революційних та соціалістичних організацій, що стали фактично на чолі не тільки народного руху, але й влади, з’явилось багато людей без жодного минулого, або з минулим дуже непевним, а надто серед тих, хто поспішився перефарбуватися”, – зазначає “Нова рада”. “І об’єднання перших днів революції незабаром тріснуло”.
Незважаючи на ці складнощі, саме Лютнева революція поставила крапку в існуванні російської імперії та надала Україні реальний шанс вибороти самостійність. Саме тоді розпочався непростий, але неминучий рух нашої країни в напрямку державної незалежності.
