Марія Маркович, відома під чоловічим псевдонімом Марко Вовчок, була непересічною жінкою, яка зуміла здобути славу, визнання та захоплення своїх сучасників. Її романи й досі вражають читачів, а її життєва історія, сповнена кохання та бунтарського духу, не менш захоплююча.
Незважаючи на патріархальні устої того часу, Марія відстоювала власну жіночу свободу й право вибору. Вона не боялася йти проти течії, обираючи власний шлях і стаючи емансипанткою, послідовницею Жорж Санд. Її життя стало яскравим прикладом того, як жінка може досягти успіху й щастя, не ламаючи себе та не коригуючи свою сутність під тиском суспільства.
Сьогодні, в річницю її народження, ми згадуємо Марію Маркович як першокласного українського класика, талановиту письменницю й сильну жінку, яка не боялася бути собою.
Золотий браслет від Шевченка
Життя Марії Вілінської, відомої як Марко Вовчок, не було легким. З самого народження доля їй не сприяла. Народившись 22 грудня 1833 року в збіднілій дворянській сім’ї, вона росла в домі тітки на правах бідної родички.
Її оточували люди, які не схвалювали її прагнення до знань та саморозвитку. Їй казали, що читання та роздуми не личать дівчині, адже це шкодить її красі й заважає знайти гідного нареченого.
Проте Марія не зважала на ці зауваження. Її душею володіла спрага до свободи й творчості. Вона черпала натхнення з історії Жорж Санд, відомої романістки й емансипантки, яка кинула виклик тогочасним умовностям.
Жорж Санд не боялася бути собою, носила чоловічий одяг, чим шокувала суспільство. Її сміливість і неординарність запалили в Марії власний бунтарський дух.
Бунт і самовизначення
Незважаючи на те, що Марія жила далеко від бунтарського Парижа, в російському Орлі, вона не побоялася кинути виклик долі. У 17 років вона відмовила заможнoму жениху, втекла з дому тітки й одружилася з українським етнографом Опанасом Марковичем, який відбував заслання за політичну діяльність.
Цей вчинок став для неї шансом вирватися з-під опіки й нарешті взяти відповідальність за своє життя. Маючи хист до мов, вона вивчила українську мову й зробила сміливий крок – змінила свою національну ідентичність.
Перші літературні спроби Марія надіслала відомому українському письменнику Пантелеймону Кулішу. Він одразу ж розгледів талант дебютантки й сприяв публікації її творів. Після знайомства Куліш закохався в Марію, але його почуття залишилися без відповіді. Як влучно зазначив Віктор Домонтович, Куліш прагнув повністю володіти Марією, а вона прагнула свободи й незалежності.
Невдовзі вийшла друком збірка прози Марії, яка з’явилася також і в російському перекладі. Це принесло їй визнання й славу. Вона стала улюбленицею петербурзьких літературних салонів, а після публікації “Народних оповідань” здобула статус живого класика.
Тарас Шевченко, прочитавши її твори під час подорожі з заслання, написав їй віршовану присвяту, називаючи Марко Вовчок своєю “донею”, яку він вимолив у Бога як “кроткого пророка” для України. Їхнє особисте знайомство лише посилило його захоплення. Щоб засвідчити свої почуття, Шевченко подарував Марії Олександрівні золотий браслет.
Особливі стосунки Марії Маркович з Кулішем та Тургенєвим
Проте, захоплення Куліша ґрунтувалося на очікуваній ролі жінки того часу. Він прагнув, щоб “мовчуще божество”, як він її називав, з вдячністю за його допомогу в публікації книги, залишалася йому вірною.
Однак Марія Маркович не збиралася відповідати цим стандартам. Невдовзі вона кинула Куліша і поїхала за кордон з Іваном Тургенєвим.
Цей російський романіст, який більшу частину життя прожив у Франції, був захоплений жінкою. Він переклав з української її повість “Інститутка”, публікація якої в провідному петербурзькому журналі значно сприяла її популярності.
У Парижі Тургенєв ввів Марію Маркович у своє коло, познайомив з видавцями.
З чоловіком Марія “роз’їхалася” – так тоді називалися цивілізовану форму розлучення. Відтоді вона жила лише з літературних заробітків, гонорарів за белетристику, дорожні нариси, переклади та статті.
Марко Вовчок у Франції
У Франції Марко Вовчок почувалася дуже комфортно. Її друзями ставали російські емігранти, як-от Олександр Герцен.
Повість “Маруся”, історія хороброї дівчинки, яка допомагає запорозьким козакам у бойових акціях, стала класикою французької дитячої літератури, витримавши понад сто перевидань.
Після заборон українського книгодрукування письменниця почала писати російською мовою. Її автобіографічні романи здобули значну популярність. Проте особисте життя Марії Маркович, яке вирізнялося вільнолюбством, обурювало навіть друзів. Тургенєв та Герцен у листах застерігали її від такого способу життя, побоюючись, що плітки зруйнують її кар’єру.
Однак Марія Маркович не зважала на пересуди. Вона багато писала, подорожувала, зваблювала чоловіків. І завжди якнайпильніше опікувалася сином.
Між іншим, Тургенєв, неодружений світський лев, не без гумору згадував, як під час спільної подорожі з Петербурга до Берліна у тряскому диліжансі він мусив тримати на колінах і якось бавити малого сина своєї супутниці. Богдан згодом став математиком і все життя залишався для матері найближчою людиною.
Повернувшись до Петербурга, Марія Маркович засновує журнал перекладної белетристики. Завдяки оперативній роботі її паризького приятеля Етцеля, гранки романів популярних прозаїків надходили так швидко, що вихід книг у Парижі та Петербурзі відбувався майже одночасно.
Ще одним значним досягненням стало ексклюзивне право на переклад творів Жуля Верна, яке письменниця отримала від самого автора. Він був захоплений не лише чарівністю Марії Маркович, але й її літературним стилем.
Романи в росії
У Петербурзі Марія закохується в Дмитра Писарєва – кумира російських нігілістів. Їхні сім’ї дружили, й Дмитро був їй молодшим кузеном.
Пристрасть охоплює обох без оглядки на осуд. Не прагнучи втекти від пильних очей та столичних пліток, вони їдуть відпочивати на знаменитий курорт Дубулти.
Саме тут стається трагедія, що змінює життя Марії: 27-річний Писарєв тоне в морі. З вершини щастя вона падає в прірву невимовного горя.
Ця трагедія змушує її шукати тихої гавані та спокою від потрясінь. Втомившись від невпинної боротьби, вона вирішує спробувати себе в традиційній жіночій ролі.
Марія приймає пропозицію руки й серця молодшого за неї красеня Михайла Лобача-Жученка і їде з ним до далекого Нальчика. В цей період вона пише мало, адже всі свої сили присвячує вихованню онука.
Її син, захоплений революційними ідеями, не мав ні часу, ні уваги на дитину. Тож Марія Олександрівна забирає хлопчика до себе й офіційно всиновлює. Цю сімейну таємницю було розкрито лише через багато десятиліть.
Найкращі твори Марка Вовчок стали беззаперечною класикою. Її твори не лише розкривають особливості життя її покоління, але й глибоко досліджують загальнолюдські теми, які залишаються актуальними й досі.
Життя письменниці стало історією успіху, здобутого всупереч найнесприятливішим обставинам. Її твори здобули визнання не лише в Україні, але й за кордоном, а сама вона стала однією з найвідоміших українських письменниць.
