1887 року в Парижі вийшла друком книга, яка одразу ж спричинила гучний літературний скандал. Це був “Щоденник” уродженки України Марії Башкирцевої.
Читачів вражала, насамперед, міра авторської відвертості. Молода дівчина не боялася ламати всі вікторіанські умовності й заборони. Вона відкрито прагнула до цінностей, які на той час вважалися виключно чоловічими: творчої самореалізації та визнання.
Наділена безмежною енергією й силою волі, Марія мріяла про блискучу мистецьку кар’єру, світову славу й неймовірні звершення. Її мрії не лишалися просто мріями: вона наполегливо працювала над їхнім втіленням.
Це було тим більш дивовижно, адже юна аристократка мала всі можливості для задоволення своїх амбіцій у рамках традиційної жіночої ролі. Їй пророкували життя господині модного салону, але це не вабило Марію.
Вона народилася в Україні. Її батько, дійсний статський радник, володів величезним маєтком у Гавронцях на Полтавщині. Марія навіть мала певні українські сентименти і під час своїх мандрів Європою підкреслювала, що походить не з росії, а з України.
Проте, проживши більшу частину життя у Франції, вона найперше ідентифікувала себе як представницю космополітичної мистецької богеми.
Марія Башкирцева: жінка між емансипацією та традицією
Ця жінка була захоплена популярними на той час емансипаційними ідеями. Вона переймалася проблемами рівності статей, стежила за діяльністю Наталії Кобринської, яка в Галичині організовувала Союз українок і готувала перші жіночі видання. Проте, попри свої прогресивні погляди, Башкирцева не прагнула зректися принад традиційної світської жіночості.
Вона естетизувала не лише довкілля, а й власну зовнішність, щиро захоплюючись собою, мов витвором мистецтва. У щоденнику рясніють записи про крій суконь, зачіски, ювелірні прикраси, різновиди тканин, мережива та гаптування. Башкирцева навіть жартувала, що найвідоміші фасони у знаменитого паризького модельєра Дюсе – це її винаходи, присвоєні без згадки про авторку. Варто зазначити, що в ХІХ столітті моду часто підносили до рівня високого мистецтва. Шарль Бодлер вважав її основою тогочасного естетичного ідеалу, а Стефан Малларме навіть редагував модний журнал.
Проте, Башкирцева прагнула не лише захоплення красою та вбранням, яке вона вважала лише необхідною рамкою. Її мрією було здобути визнання за свої мистецькі звершення. Заради творчості вона готова була пожертвувати навіть коханням, аби не згасала пристрасть до мистецтва. В цьому авторка щоденника йшла проти патріархальних норм, адже для жінки того часу любов вважалась найвищим призначенням, тоді як подібний вибір з боку чоловіка сприймався б як слабкість.
Башкирцева з наполегливістю вчилась живопису, за два роки опанувавши семирічний курс у приватній академії професора Жуліана.
Марія Башкирцева: шлях до визнання
Башкирцева обрала кар’єру художниці, що було нетиповим для жінки того часу. Їй довелося долати численні перешкоди, адже ученицям художніх шкіл навіть не дозволяли малювати оголену натуру. Суспільство більше турбувалося про цноту жінок, аніж про їхні знання анатомії.
Незважаючи на заборони, талант Башкирцевої проявився яскраво. Вона отримувала нагороди, її роботи виставлялися в паризькому Салоні. За своє життя художниця створила понад 150 полотен і стала однією з перших жінок, чиї роботи потрапили до колекції Лувру.
Доля щедро обдарувала Башкирцеву, пророкуючи їй славу талановитої малярки й співачки. Проте, жорстоко обірвала ці дари. У 16 років їй діагностували сухоти, через які вона втратила голос, а згодом і слух.
У щоденнику, який Башкирцева вела з 12 років, вона щиро ділилася своїми переживаннями, скаржилася на неспроможність самореалізуватися через хворобу. Спочатку записи слугували їй для самоаналізу та самодисципліни, вражаючи безжальністю й проникливістю, поєднаних з елементами нарцисизму. Згодом, коли хвороба забрала можливість займатися живописом та співом, література стала для Башкирцевої єдиною доступною творчою цариною.
Багатство й знатність, ймовірно, не менше заважали їй, аніж могла б завадити бідність. Її вчителі спочатку зневажливо ставилися до захоплення живописом юної аристократки, вважаючи це лише примхою розпещеної дівчини.
Світське життя та творчі муки Марії Башкирцевої
Світська дама, на думку суспільства, може бавитися живописом чи музикою, але не годиться їй цілковито посвячувати себе мистецтву, зрештою відмовляючись від життєвих радощів.
Цікаво, що, готуючи щоденник Марії до публікації, близькі робили численні купюри, приховуючи “скелети в шафі” та завуальовуючи надто відверті зізнання.
На противагу цьому, сама Марія одержимо працювала над своїми картинами, доходячи до виснаження. Її, судячи з щоденника, мучило відчуття розбіжності між задумом та його втіленням, змушуючи шукати нових живописних деталей, самобутньої манери й стилю.
Не маючи в близькому оточенні людей, здатних зрозуміти й належно оцінити її талант, художниця прагне знайти авторитетного співрозмовника, перед яким могла б схилятися.
І ось вона наважується написати листа одному з найвідоміших своїх сучасників – Гі де Мопассану. Йому, звичайно ж, писали безліч шанувальниць, але цій незнайомці великий письменник чомусь одразу ж відповів, відчувши непересічність її думок і суджень.
Так, з дівочого капризу, зав’язалося листування, яке стало одним з найцікавіших людських документів тої епохи.
Марія Башкирцева: обмін шпильками й біла троянда
Листування Марії Башкирцевої з Гі де Мопассаном не було позбавлене ані компліментів, ані в’їдливих зауважень, ані підозр. Спочатку Мопассан зверхньо повчав свою адресатку, але згодом його заінтригувала талановита художниця, і він палко просив особистої зустрічі.
Однак Башкирцева, так і не розкривши своєї інкогніто, обірвала спілкування. Згодом знаменитий письменник зізнається, що ця юна жінка нагадувала йому білу троянду – символ бездоганної та незаплямованої досконалості.
Свідома власної невиліковної хвороби (“Лікар сказав, що я ніколи не вилікуюся”, – з холодною стриманістю записує вона після чергового невтішного діагнозу), Башкирцева прагне залишити по собі слід, втекти від неминучого забуття.
Вона починає нові картини, працює з неймовірною самовіддачею і паралельно фіксує на папері свої емоції, думки та переживання. Їй здавалося, що саме в живописі вона досягає найбільших успіхів, принаймні так можна судити з її записів.
Проте саме ті сторінки щоденника, де Марія скаржиться на жорстоку долю та нестачу сил для реалізації своїх сміливих художніх задумів, – парадоксальним чином – принесли їй справжню славу. Їй судилося прожити лише 26 років, але її ім’я назавжди вписано в історію світового мистецтва.
Щоденник Башкирцевої: визнання та щирість
“Щоденник” Марії Башкирцевої, перекладений багатьма мовами, здобув визнання як видатних сучасників, так і пізніших поціновувачів. Її записи, сповнені неймовірної чутливості, відображають дух свого часу.
Башкирцева щиро й безкомпромісно описує епоху індивідуалізму, де людина прагне протистояти ницості й недосконалості суспільства.
Водночас вона вражає дивовижним умінням не зваблюватися жодними ілюзіями. Сильна й щира, вона вважала їх проявом слабкості.
