21 грудня 1961 року відбулася знаменна подія в українському кінематографі – прем’єра фільму “За двома зайцями”. Святкова атмосфера панувала у Дарницькому клубі залізничників у Києві, який сьогодні відомий як Палац культури “Дарниця”. Ця комедійна стрічка, знята за мотивами водевілю Михайла Старицького, здобула величезну популярність і стала одним із найулюбленіших фільмів кількох поколінь українців.
Однак шлях до екранів цього шедевру був непростим. Режисер Віктор Іванов мріяв екранізувати цю класичну українську комедію вже давно, але керівництво кіностудії довго вагалося. Сюжет про шахрая-нареченого здавався їм недостатньо серйозним і актуальним для того часу. Адже тоді в СРСР панували ідеї боротьби за світле майбутнє, і кіно мало служити інструментом пропаганди.
Віктор Іванов, розуміючи настрої керівництва, пішов на хитрість. Він переробив сценарій, додавши до нього елементи сатири на молодіжну субкультуру “стиляг”, яка була під забороною в радянському суспільстві. Таким чином, фільм “За двома зайцями” набув нового, сучасного звучання і став актуальним для того часу. Завдяки цій хитрощі, режисеру вдалося отримати дозвіл на зйомки.
І хоча фільм був знятий з погляду на вимоги тодішньої ідеології, його гумор, яскраві персонажі та пісні зробили його справжнім народним улюбленцем.
Майстер і перша Піаф
Робота над фільмом “За двома зайцями” розпочалася ще у 1960 році. Режисер Віктор Іванов, прагнучи створити яскравий і незабутній образ шахрая-нареченого Голохвостого, запросив на цю роль відомого актора ммосковського театру імені Вахтангова, Миколу Гриценка. Гриценко вже мав значний досвід у створенні образів пройдисвітів. Крім того, його біографія мала прямий зв’язок з Україною: він народився на Донеччині, навчався у Макіївці та Києві, тому добре розумів місцеві звичаї та менталітет.
На роль невдахи-нареченої Проні була запрошена молода московська актриса Майя Булгакова. На той час вона була більш відомою як солістка естрадного оркестру Леоніда Утьосова, ніж як кіноактриса. Саме вона першою в Радянському Союзі виконала на сцені пісні легендарної французької співачки Едіт Піаф.
Під час зйомок фільму “За двома зайцями” тривали пошуки акторів на ролі батьків Проні. Того дня на пробах були Микола Яковченко та Ганна Кушніренко. Аби перевірити, як вони виглядатимуть в образі, режисеру потрібна була актриса, яка б зіграла роль їхньої дочки.
За легендою, Віктор Іванов, розгублений відсутністю відповідної кандидатури, вийшов у коридор кіностудії. Там він помітив молоду дівчину і попросив її допомогти з пробами. Навіть гримувати її не стали, обмежившись лише тим, що причепили до волосся штучний хвіст.
Коли дівчина, імпровізуючи, вигукнула: “Ви, мамінька, одягніть чепчика, а ви, папінька, – галстука!”, всі присутні були вражені. Її інтонація, жести, загальна поведінка настільки точно відповідали образу Проні, що здавалося, ніби вона народилася для цієї ролі.
Саме так, випадково, на головну роль потрапила молода актриса Маргарита Криницина.
Існує інша версія того, як Маргарита Криницина отримала роль Проні. За цією версією, Віктор Іванов був змушений взяти її на цю роль. Незважаючи на те, що в її акторському доробку було лише кілька епізодичних ролей, її чоловік, Євген Оноприєнко, був головним редактором кіностудії. За словами Таїсії Литвиненко, яка виконувала роль служниці Хімки, Іванов мав багато претензій до Кринициної і вважав, що йому нав’язали цю кандидатуру.
Ця ситуація призвела до натягнутих стосунків між режисером і актрисою. За чутками, навіть кумедна зовнішність Проні була результатом своєрідної помсти Іванова. Аби підкреслити недоліки героїні, гримери спеціально спотворювали зовнішність актриси: заклеювали їй зуб, вставляли горіхи в ніс, щоб він виглядав випуклим.
Євген Оноприєнко, чоловік Маргариті Кринициної, був розчарований тим, як його дружину зобразили на екрані. За словами очевидців, він був обурений тим, що дозволили так спотворити її зовнішність і більше ніколи не дивився цей фільм.
А “салабон” сподобався
Заміна Майї Булгакової на Маргариту Криницину на ролі Проні викликала необхідність шукати нового актора на роль Голохвостого. Серед претендентів був Олег Борисов з Київського театру російської драми. Спочатку Віктор Іванов поставився до нього скептично, навіть назвав “салабоном”. Проте, переглянувши екранізовану пробу, режисер змінив свою думку і зрозумів, що знайшов ідеального виконавця.
У фільмі актори грали діалоги українською мовою, відповідно до оригіналу Михайла Старицького. Більшість зйомок відбувалися у павільйонах Київської кіностудії ім. Довженка. Однак, для створення автентичної атмосфери, деякі сцени знімали на вулицях Києва. Зокрема, Андріївський узвіз став основною локацією для багатьох епізодів, таких як проїзд у візку на весілля чи прогулянка компанії молодих людей з гітарою. Крім того, у фільмі можна впізнати Контрактову площу, старий Житній ринок, Володимирську гору та сходи Андріївської церкви.
За словами онуки режисера Олени, Віктор Іванов був дуже креативним і імпровізував прямо на знімальному майданчику. Він вигадував нові кумедні фрази та каламбури, яких немає в оригінальному творі Старицького. Саме завдяки таким імпровізаціям фільм “За двома зайцями” набув неповторного шарму і гумору.
Чому “За двома зайцями” став культовим фільмом?
Історія створення та шляху до слави знаменитої української комедії “За двома зайцями” сповнена несподіванок і парадоксів.
Спочатку фільму не пророкували успіху. Його прем’єра відбулася в невеликому залі на околиці Києва – у Дарниці. Таке місце було обрано не випадково. Державне кіно України присвоїло стрічці низьку категорію, що означало обмежений прокат лише на території УРСР, невелику кількість копій та покази переважно в будинках культури та заводських клубах. Кінокритики того часу навіть назвали “За двома зайцями” найгіршим фільмом 1961 року.
Проте глядачі миттєво закохалися в цю комедію. Люди буквально штурмували кінотеатри, щоб подивитися стрічку. Такий несподіваний успіх змусив змінити початкові плани щодо прокату. Фільм було переозвучено російською мовою і випущено у всесоюзний прокат. “За двома зайцями” став одним із найпопулярніших фільмів Радянського Союзу, розійшовся на цитати і увійшов до золотого фонду кіно.
Цікаво, що українська версія фільму на довгі роки була втрачена. Її випадково знайшли в Маріуполі лише у 2013 році. Сьогодні будь-хто може подивитися цю культову комедію в оригінальній українській озвучці.
Історія “За двома зайцями” є яскравим прикладом того, як несподіваний успіх може змінити долю твору мистецтва. Незважаючи на низькі оцінки критиків і обмежений прокат, фільм став справжнім народним улюбленцем і зберіг свою популярність донині.
