Бій під Крутами, який ми сьогодні вшановуємо, був не просто звичайним зіткненням у ході Української революції. Він перетворився на легенду, на символ боротьби українського народу за свою незалежність.
Ситуація кінця січня 1918 року була до болю знайома: ворожа армія наступала на українські землі, а українці відчайдушно захищали свою землю. Крутянський бій, хоч і тривав лише кілька днів, мав величезне історичне значення. Він затримав наступ ворога на Київ, давши час українській делегації підписати Берестейський мирний договір, який визнав Українську Народну Республіку незалежною державою.
Проте, історія Крут є однією з найбільш міфологізованих сторінок нашої історії ХХ століття. Чому так сталося? По-перше, брак достовірних документів про бій призвів до того, що основним джерелом інформації стали спогади учасників подій. Хоча спогади можуть доповнювати сухі факти, вони є суб’єктивними і не завжди відображають повну картину подій.
По-друге, довготривала заборона цієї теми в радянській Україні сприяла міфологізації Крут. Матеріали про бій публікувалися переважно в емігрантських виданнях і після здобуття Україною незалежності часто передруковувалися без належного критичного аналізу.
Одним з найбільш поширених джерел інформації про Крути стала праця Дмитра Дорошенка “Історія України. 1917-1923”. Незважаючи на те, що ця книга неодноразово перевидавалася в незалежній Україні, вона містить чимало неточностей і перебільшень, які й досі впливають на наше уявлення про Крутянський бій.
Міфи про бій під Крутами: народження легенди
Історія бою під Крутами, незважаючи на свою трагічність, обросла багатьма міфами та легендами. Одним із найвідоміших є порівняння молодих українських захисників зі спартанцями, які загинули під Фермопілами. Це порівняння, хоча й пафосне, але не зовсім точне.
Під час урочистого перепоховання загиблих під Крутами у Києві 1918 року один із ораторів, прагнучи підкреслити героїзм молодих бійців, порівняв їх з 300 спартанцями. Це образне порівняння настільки запало в душу сучасникам, що з часом перетворилося на стійкий міф. Поступово склалося уявлення, ніби під Крутами загинули всі до одного 300 студентів, які самовіддано протистояли численному ворогу.
Однак, історичні факти свідчать про те, що ситуація була дещо іншою. Насправді, захисників Крут було значно більше, ніж 300. Серед них були не лише студенти, але й досвідчені вояки, старшини та курсанти. Загальна кількість захисників оцінюється приблизно в 500-600 осіб.
Міф про те, що під Крутами воювали лише студенти, а українське військо дезертирувало, вперше поширив історик Дмитро Дорошенко у своєму нарисі “Пам’яті тих, що полягли під Крутами”. Дорошенко звинуватив у загибелі молодих патріотів вище керівництво УНР та стверджував, що офіцери залишили своїх солдат напризволяще.
Звинувачення в поразці Визвольних змагань після вигнання українських політиків були неминучі. Особливо гостро їх висловлював Дмитро Дорошенко, який мав давні конфлікти з очільниками Центральної Ради.
Бій під Крутами, де українські захисники протистояли значно більшим силам більшовиків, став символом героїчної боротьби. Незважаючи на десятиразову чисельну перевагу ворога, українські бійці витримали п’ять годин бою. Відступ був зумовлений браком набоїв та загрозою оточення.
Існує міф про те, що двоє офіцерів втекли з поля бою. Насправді вони вирушили до Ніжина ще до початку бою з метою підсилити захисників Крут українізованим полком. Однак їхня місія виявилася невдалою.
У діаспорі міфотворчість навколо бою під Крутами продовжувалася і в 1930-х роках, коли поети та публіцисти оспівували цей подвиг, не маючи достатньої інформації про реальний перебіг подій. Точна дата бою та навіть рік неодноразово змінювалися в різних джерелах.
Під час Другої світової війни інтерес до подвигу крутянців значно зріс. Його почали розглядати як паралель до боротьби ОУН-УПА проти радянської влади. З’явилися навіть вигадки про те, що крутянці належали до Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців і були відправлені на Крути особисто Євгеном Коновальцем.
Фотографічна омана
Протягом багатьох років існувало переконання, що історичну подію похорону героїв Крут, яка відбулася у Києві 19 березня 1918 року, було зафіксовано на фотографіях, опублікованих львівським журналом “Літопис Червоної Калини” у 1931 та 1932 роках. Підписи під цими знімками не залишали сумніву в тому, що на них зображено саме прощання з молодими захисниками України.
Однак, нещодавні дослідження поставили під сумнів цю довготривалу ідентифікацію. Виявилося, що фотографії, які ми так довго вважали документальним свідченням похорону героїв Крут, насправді зображають іншу трагічну подію. Це була масова похоронна процесія, організована на честь жертв більшовицького терору, що розгорівся в Києві на початку 1918 року. Ця траурна хода відбулася 10 березня, тобто за кілька днів до похорону крутянців.
Де ж спочивають герої Крут?
Історичний пазл щодо похорону героїв Крут стає дедалі складнішим. Виявляється, що деякі фотографії, які раніше вважалися зображенням жалобної ходи 10 березня, насправді зафіксували саме похорон крутянців 19 березня. Це ще більше ускладнює завдання ідентифікації подій на фотографіях того періоду.
А питання щодо місця останнього спочинку молодих захисників України залишається відкритим. Довгий час вважалося, що їх поховали на Аскольдовій могилі в Києві. Цей факт підтверджується відомим віршем Павла Тичини “Пам’яті тридцяти”, написаним у березні 1918 року.
Однак, нещодавні дослідження висунули нову версію. Були знайдені фотографії, які свідчать про те, що щонайменше 25 загиблих під Крутами могли бути поховані в братській могилі на Новому Братському кладовищі на Печерську. Це кладовище було засноване кілька років тому спеціально для військових поховань.
Пам’ятні таблички як данина пам’яті героїв Крут
Історія поховання героїв Крут досі залишається загадковою та суперечливою. Однак, незалежно від того, де саме спочивають їхні тіла, важливо вшанувати їхню пам’ять та відзначити місця, пов’язані з цими героїчними подіями.
Київ, як місто, яке відіграло значну роль у підготовці та відправці студентського куреня на фронт, міг би стати своєрідним меморіальним маршрутом, що вказує на місця, пов’язані з героями Крут.
Одним із таких місць є Педагогічний музей. Саме тут, у вестибулі, добровольці записувалися до Куреня студентів Січових Стрільців. Встановлення пам’ятної таблички на цьому місці стало б нагадуванням про молодіжний патріотизм та готовність віддати життя за незалежність України.
Ще одним важливим місцем є Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації. Саме тут містилася Перша українська військова юнацька школа імені Богдана Хмельницького, чиї старшини і курсанти взяли участь у бої під Крутами. Пам’ятна табличка на фасаді цього закладу стала б данкою пам’яті молодим захисникам України.
Не менш важливим є Лук’янівський цвинтр, де нині покояться двоє крутянців – Володимир Шульгин і Володимир Наумович. Їхні могили могли б бути відзначені окремими меморіальними табличками, а на території кладовища можна було б встановити загальну меморіальну дошку на згадку про всіх героїв Крут, які були перепоховані сюди з Аскольдової могили.
Окремої уваги заслуговує місце, де колись розташовувалося Нове Братське кладовище. Хоча кладовище вже не існує, але саме тут, згідно з деякими дослідженнями, могли бути поховані загиблі під Крутами. Встановлення пам’ятної таблички на цьому місці стало б важливим символом пам’яті та вшанування героїв.
Створення такого меморіального маршруту в Києві допомогло б зберегти пам’ять про героїв Крут для майбутніх поколінь, а також сприяло б патріотичному вихованню молоді.
