Інститут національної пам’яті України провів детальне дослідження подій Української революції 1917-1921 років. Метою цього дослідження було спростування поширених міфів та неточностей, які протягом десятиліть формували спотворене уявлення про цей складний і важливий період української історії.
Вчені Інституту ретельно проаналізували історичні джерела, документи та свідчення учасників подій. Результатом цієї кропіткої роботи стало спростування 5 популярних міфів, які протягом багатьох років поширювалися в суспільстві. Ці міфи часто використовувалися для маніпуляцій свідомістю, виправдання певних політичних режимів та спотворення розуміння боротьби українського народу за свою державність.
Публікація цих спростувань є важливим кроком на шляху до встановлення історичної правди та декомунізації суспільної свідомості. Вона дозволяє нам краще зрозуміти події сторічної давнини, оцінити їх значення для сучасної України та уникнути повторення помилок минулого.
Міф 1
Міф про Жовтневу революцію як кульмінаційний момент світової історії є одним з найбільш поширених стереотипів радянської пропаганди. Насправді, сучасники подій оцінювали Жовтневий переворот зовсім інакше, ніж це зображалося в подальших радянських підручниках.
Володимир Ленін, лідер більшовиків, ніколи не приховував, що Жовтневий переворот був збройним захопленням влади. Він розглядав його як один із епізодів ширшої боротьби за світову революцію, але не надавав йому особливого історичного значення. Для більшовиків Жовтень був скоріше засобом досягнення глобальної мети, ніж самоціллю.
Сучасники Жовтневого перевороту сприймали його радше як черговий політичний заколот, подібний до невдалого Корніловського заколоту, що стався декількома місяцями раніше. Вони не бачили в ньому ніякого радикального розриву з попереднім етапом революції, ні переходу до нової, соціалістичної фази.
Термін “Велика Жовтнева соціалістична революція” з’явився значно пізніше, приблизно через десять років після подій. Він був штучно створений радянською пропагандою для того, щоб підкреслити виняткове значення Жовтневого перевороту в світовій історії та легітимізувати новий політичний режим.
Міф 2
Міф про те, що УНР була проголошена занадто швидко після Жовтневого перевороту і тому не могла бути незалежною державою, є поширеним, але не відповідає історичним фактам.
Проголошення УНР не було імпульсивним рішенням. Українська Центральна Рада протягом кількох місяців працювала над формуванням української державності. ІІІ Універсал, яким було проголошено УНР, був результатом тривалих дискусій і враховував складну політичну ситуацію в росії.
Твердження, що УНР не відділялася від “російської республіки”, потребує уточнення. У ІІІ Універсалі йдеться про “російську республіку”, але в контексті того часу цей термін був досить розмитим. На той момент існувало кілька центрів влади на території колишньої російської імперії, і жоден з них не мав одноосібного права говорити від імені всієї росії. Українська Центральна Рада не визнавала ленінську Раду Народних Комісарів як єдиний легітимний уряд і вважала, що майбутнє росії має вирішуватися на загальноросійських установчих зборах.
На момент проголошення УНР Радянська росія була лише одним з багатьох політичних центрів на території колишньої імперії. Вона не мала фактичного контролю над більшістю територій УНР і не могла диктувати свої умови українській державі.
Проголошення УНР 22 січня 1918 року було логічним завершенням процесу державотворення. До цього часу Українська Центральна Рада зробила все можливе для забезпечення незалежності України, уклала договори з іншими державами і створила власні збройні сили.
Міф 3
Міф про те, що межі УНР були нечіткими і постійно змінювалися, є поширеним, але не відповідає історичним фактам.
ІІІ Універсал Української Центральної Ради чітко визначив територіальні претензії молодої держави. До складу УНР мали увійти землі, більшість населення яких становили українці. Це були центральні і південні губернії колишньої російської імперії, зокрема Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина і частина Таврії.
Ці територіальні претензії базувалися на етнографічних і статистичних даних. Вони відображали реальну картину розселення українського населення в російській імперії. Навіть ленінське керівництво росії спочатку визнавало ці межі, хоча й прагнуло підкорити УНР і встановити там свою владу.
Проголошення Донецько-Криворізької республіки було спробою більшовиків розколоти Україну і послабити її позиції в боротьбі за незалежність. Ця республіка не мала реальної підтримки населення і не змогла проіснувати тривалий час. Її проголошення було скоріше політичним маневром, ніж спробою створити нову державу.
Після підписання Берестейського мирного договору більшовики були змушені визнати, що Донецький басейн входить до складу України. Це свідчить про те, що проголошення Донецько-Криворізької республіки було тимчасовим заходом, спрямованим на досягнення конкретних політичних цілей.
Міф 4
Міф про те, що Народний Секретаріат був легітимним урядом України і що конфлікт між ним та УНР був внутрішньою українською справою, є однією з маніпуляцій, які використовувала більшовицька пропаганда для виправдання своїх дій.
Народний Секретаріат був створений більшовиками як маріонетковий уряд, який мав легітимізувати їхню владу в Україні. Хоча формально він складався з українців, реальна влада в його руках належала російським комуністам.
Головною метою створення Народного Секретаріату було приховати агресивну політику більшовицької росії щодо України. Шляхом створення паралельного уряду більшовики намагалися представити конфлікт як внутрішньоукраїнську боротьбу, а не як зовнішню інтервенцію.
Народний Секретаріат не мав реальної підтримки більшості населення України і виконував переважно декоративні функції. Його декрети та рішення не мали значного впливу на життя країни, оскільки реальна влада була зосереджена в руках більшовицьких військових формувань.
Проголошення України незалежною радянською республікою в березні 1918 року було черговим пропагандистським ходом. Насправді ж, Україна опинилася під окупацією радянських військ і була позбавлена будь-якої можливості самостійно визначати свою долю.
Міф 5
Міф про те, що Українська Центральна Рада з самого початку займала пронімецьку позицію, є спрощенням і не відповідає історичним фактам.
На початку 1917 року, після Лютневої революції, Українська Центральна Рада, як і Тимчасовий уряд росії, заявляла про вірність союзницьким зобов’язанням і підтримувала військові цілі Антанти. Українські політики розуміли, що перемога над Німеччиною є необхідною умовою для збереження незалежності України і повернення окупованих територій.
Проте, ситуація на фронтах Першої світової війни швидко змінювалася. Німеччина, бажаючи вивести росію з війни, активно шукала союзників серед російських політичних сил. Більшовики, які виступали за негайне припинення війни і укладення сепаратного миру, стали зручним інструментом у руках німецької дипломатії.
Українська Центральна Рада, на відміну від більшовиків, продовжувала підтримувати військові зусилля Антанти. Українські політики розуміли, що сепаратний мир з Німеччиною загрожує незалежності України і може призвести до нової окупації.
Ситуація кардинально змінилася після того, як більшовики захопили владу в росії і розпочали війну проти УНР. Змушена боротися за своє виживання, Українська Центральна Рада була змушена шукати підтримки у Німеччини та її союзників. Однак, це було вимушене рішення, а не результат свідомого вибору.
