Максим Рильський – видатний український діяч, чий талант охоплював поезію, переклад і дитячу літературу. Він був не лише плідним автором, а й академіком, що зробило його однією з ключових постатей української культури. Хоча його коріння сягає Київщини, життя Рильського було сповнене подорожей, деякі з яких були вимушеними через політичні репресії та евакуації.
За своє життя Максим Рильський створив величезну кількість поетичних збірок, кожна з яких відображала його глибоке розуміння світу та майстерність слова. Його вважають одним із засновників сучасної української літератури, адже він прагнув наблизити її до європейських стандартів.
Читайте також: вірші-пророцтва українських поетів до сліз
Рильський був активним учасником об’єднання «неокласиків», де разом з іншими творцями працював над модернізацією української поезії. Їхні зусилля були спрямовані на те, щоб збагатити українську літературу новими формами та ідеями, зберігаючи при цьому її національну ідентичність.
1. Максим Рильський – Сільський сонет
Хвилюється широкий лан зелений,
Волошки, ніби зіроньки, блищать,
На тонких стеблах крапельки студені
Минулого дощу веселчасто горять.
І дівчина, обсипана квітками,
Іде, немов пливе лебедонька в воді,
І грають променистими вогнями,
Неначе квіти, світлі очі молоді.
Вони до мене так привітно сяють,
Що в серці стиха струни золоті дрижать,
І знов пісні мої пливуть, лунають.
В там, в гаю, — пташки дзвенять, дзвенять,
І щастя на душі, і тихий спокій…
Хвилюється і грає лан широкий.
2. Молюсь і вірю… – Максим Рильський
Молюсь і вірю. Вітер грає
І п’яно віє навкруги,
І голубів тремтячі зграї
Черкають неба береги.
І ти смієшся, й даль ясніє,
І серце б’ється, як в огні,
І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині.
Клянусь тобі, веселий світе,
Клянусь тобі, моє дитя,
Що буду жити, поки жити
Мені дозволить дух життя!
Ходім! Шумлять щасливі води,
І грає вітер навкруги,
І голуби ясної вроди
Черкають неба береги.
3. Максим Рильський – Сонет нудьги й бажання
Немає гірш, як буть собі нудним:
Не гіркість яду — кислощі цитрини,
Не розмахи в оркестрі огнянім,
А квиління фальшиве мандолини.
Огонь пройшов, і залишився дим,
Про бурю спогад — жовті складки піни,
Туман їдкий, де був потоп і грім,
Де грала повідь — кумкання жабине.
Хоч би злочинні гордощі чола,
Хоч би Кармен привабливо пройшла
І задзвеніли п’яні кастаньєти!
Хоч би чарок, хоч би пороків ряд,
Хоч би у персні золотому яд,
Хоч би удар веселого стилета!
4. Максим Рильський – Есмеральда
Шаліє вихор полум’я і змори:
Коза, та бубон, та циганський стрій.
П’єр Гренгуар, високий і худий,
Уже забув містерії і хори.
Реве юрба, мов різнобарвний рій:
Пани, старці, войовники, актори.
Так всі річки у повновладне море
Вливаються, як многохвостий змій.
Дівочий стан приваблює і надить
Перед собором, де ряди химер
Зібралися холодну раду радить.
Він на коні, прекрасний Шатопер!
Але вгорі, в стрілчастій амбразурі,
Палають очі горді і похмурі.
5. Максим Рильський – Любов чи ні — не знаю…
Любов чи ні — не знаю…
Тінь, смуток, тишина,
Ніде життя немає,
На світі ти — одна.
Колись було — чи снилось…
Забулось — чи пройшло…
В душі давно згубились
Людське добро і зло.
У тьмі сіріють віти.
Ні руху, ні людей…
Одно лиш є на світі:
Огонь твоїх очей.
6. Максим Рильський – Новий хліб
Пахучий пил невпинно осіда,
Фарбує все у матові півтони,
І голоси людські — як відгомони
Того, про що розказує вода.
Черги спокійно кожен дожида,
Я сам у маренні якомусь тоне, —
І тільки жарт приперчено-солоний
Місток до дійсності перекида.
Діждались нового! Жита, сказати,
Як у людей… Подумати: коли б
Іще на горе довелось чекати!
Ну, та минуло. А тепер од хати
До хати розлива всесильний хліб
Міцні та живодайні аромати.
7. Максим Рильський – Хто храми для богів…
Хто храми для богів, багатіям чертоги
Будує з мармуру, в горорізьбу фронтон
Ясний оздоблює чи в лініях колон
Задовольняє смак, вибагливий і строгий, —
А я під буками, де сходяться дороги,
Простоту радісну узявши за закон,
Хатинку виліпив, — і, наче довгий сон,
Життя моє тече розмірено-убоге.
Та не скупую я ніколи для гостей:
Усе, що на землі доглянутій росте,
З весни посаджене у мене і полите.
В оборі й кози є, — і вже мені повір:
Не відкладається ніде смачніший сир,
А слова дружнього за гроші не купити!
8. Максим Рильський – Епоху, де б душею відпочить…
Епоху, де б душею відпочить,
З нас кожний має право вибирати,
Найдемо тут ми вибору багато
Народів, царста, богів, людей, століть.
Готичний присмерк, еллінську блакить,
Легенд біблійних мідь, вісон і злато —
Все можемо на полотні віддати
Чи на папір слухняний перелить.
Але любить чи не любити те,
Що вколо нас і в нас самих росте,
Що творить нас, що творимо самі ми, —
Лише сліпець, що замість крові в нім
Тече чорнило струмнем неживим,
Тривожиться питаннями такими.
9. Максим Рильський – Мені снилось…
Мені снилось: я мельник в старому млині…
Уночі затихають колеса.
Я не сплю. Часом качка в повітрі дзвенить
Чи кажан проти місяця грає.
У млині щось гризуть і смакують щурі,
Під колесами падають краплі…
Щука кинеться десь, і півсонний ситняг
Заспокоїтись довго не може.
Десь підвода далека в полях гуркотить.
Хто, куди та для чого прямує?
Зірка пада ясна і дугу розкида
На широкому темному небі.
І летить вся земля, як підвода в полях, —
До мети, у простори незмірні, —
І далекі міста, і мій млин, і качки,
І щурі, і колеса, і люди.
10. Максим Рильський – Запахла осінь в’ялим тютюном…
Запахла осінь в’ялим тютюном,
Та яблуками, та тонким туманом, —
І свіжі айстри над піском рум’яним
Зорюють за одчиненим вікном.
У травах коник, як зелений гном,
На скрипку грає. І пощо ж весна нам,
Коли ми тихі та дозрілі станем
І вкриє мудрість голову сріблом?
Бери сакви, і рідний дім покинь,
І пий холодну, мовчазну глибінь
На взліссях, де медово спіють дині!
Учися чистоти і простоти
І, стоптуючи килим золотий,
Забудь про вежі темної гордині.
11. Максим Рильський – У пущах, де лише стежки звірині…
У пущах, де лише стежки звірині,
Серед потворно сплетених гілок
Буває в небо просвіт темно-синій,
Як любе око. Скрізь таємний змрок.
Гудіння сосн, як виття ериній,
Шкребіння кігтів рисі, молоток
Старого дятла. Стомленій людині
Так любо стрінуть затишний куток,
Прозорий погляд милого спокою,
Де часом перемінною юрбою
Проплине хмарок сріблотканний дим.
Так ти, мистецтво, серед бур і змроку
Сіяєш мислям і серцям людським, —
У темнім морі променисте око.
