29 січня – День пам’яті Героїв Крут: гімназистів і бійців вільного козацтва, які загинули, зупиняючи радянську армію.
Олександр Олесь
ПІД КРУТАМИ
Ще до хутора далеко.
Натомився… шкода ніг…
Сніп під голову поклав я
І у чистім полі ліг.
Срібним лебедем у хмарах
Місяць весело купавсь,
Пір’я струшував із себе,
Може, сонцю усміхавсь.
Не згадаю, що до мене
Вітер тихо шепотів:
Мозок стомлений не вловить
Тихокрилих навіть слів.
Я заснув і спав, як камінь.
Коли чую — хтось прибіг
І схопив мене за руку.
Я отямитись не міг.
Срібним лебедем у хмарах
Місяць груди обмивав…
Біля мене з довгим крісом
Хлопчик змучений стояв…
«Що з тобою, де упав ти?!
Зранив голову свою?»
Сумно й гордо відповів він:
«Так, я впав… але в бою…
Ти не чув хіба сьогодні,
Як гриміли тут громи?
Бились з ворогом ми славно
І вмирали славно ми…
Я лежав і бачив очі
Карі, сині, голубі.
Як квітки цвітуть, сміються,
Ні сльозиночки тобі.
Оточив нас дужчий ворог,
Покосив усі квітки.
Обіцяли нам підмогу —
Не наспіли козаки…
Обіцяли нам набої…
Ах, коли б вони були,
Ми напевне їх розбили б,
Бо ми бились, як орли…
Десь захована там зброя,
Десь закопана в землі.
Ми тепер ідем шукати —
І ми знайдемо її.
Ну, а ти, як прийдеш в місто,
Моїй матері скажи:
«Син твій впав в бою, як лицар,
Горда будь, а не тужи».
А тепер прощай! Я військо
За собою поведу.
Я — отаман… Я вестиму!
Зброю перший я знайду».
Мов крило, простяг він руку,
Блиснув шаблею в руці…
Крикнув голосно і дзвінко:
«По набої, молодці!»
Наче скошені косою
В полі чистому квітки,
Як один, почувши голос,
Повставали вояки…
І пішли шукати зброї…
Спів поволі затихав…
Срібним лебедем у хмарах
Місяць груди обмивав.
(1931)
Богдан-Ігор Антонич
КРУТЯНСЬКА ПІСНЯ
Спом’янімо в пісні славу Крутів,
найсвятіше з наших бойовищ!
Крути! Крути! — смолоскип в майбутнє.
Підіймімо наші душі ввиш!
Крути! Крути! Це за батьківщину
стати муром, шанцем душ і тіл.
Крути! Крути! Мужньо, воєдино
прямувати в найсвятішу ціль.
Крути! Крути! Час розплати близько,
вже червоний ворог кари жде.
Крути! Крути! Вічне бойовисько
за майбутній, за світліший день.
Крути! Крути! Мужність і посвята,
вірність, що міцніша понад смерть.
Крути! Крути! Горда і завзята
кличе пісня і веде вперед!
(1937)
Микола Верес
КРУТИ
Зима. Студіть. Снігів тороси.
На них — червона пінь,
Спинив похід орди матросів
Палких сердець курінь.
Чорніє шлях. І сунуть лави,
І хтось уже вмира.
І наче грім, лунає «Слава!»
І кат кричить «Ура!»…
Огонь… Дими… Як злива, стріли
І ряд цілий упав,
Вони ж несли свій прапор сміло, —
Сини безстрашних лав.
А ворог сік… Вістки скорботні
Пливли, казали всім:
На смертний бій ішло три сотні,
З трьохсот — вціліло сім…
Та сніг розтав. Понад байраком
Блакить і сонце знов,
Лише в житах ростуть не маки —
Цвіте юнацька кров.
А вітер їх довкруг рік-річно
Збира у пишний жмут.
Плете з квіток легенду вічну
Про чин героїв Крут.
(1962)
Сергій Губерначук
Героям Крут
На кривавому полі,
на горбочку край Крут
вітруганища голі
забігають в редут,
мертвим холодом стрілять,
світ шугають на сме́рть,
мов надіяться й вірять
відстоя́ти цю твердь!
Під скривавленим полем,
під горбочком край Крут
разом з подихом кволим
ледь ворушиться ґрунт.
То закопано – юність,
не добито – стрільця,
більшовицька безумність
і початок кінця!
Сунуть ніч московіти,
мов червону труну.
Українці, мов квіти,
впали в яму одну!
І далеко за Київ
розкотився стодзвін
як божественний вияв
українських сторін!
Світ єднали ті Крути,
ті звитяжні серця.
Краще – вбитим, ніж бути,
як в отарі вівця!
Бо найкраще багатство –
наша пісня й земля.
І попáдало братство,
там, де ти – там і я!
У червоного за́вжди
є червоним багнет.
Після бою без правди
не мовчить кулемет,
він диктує терором,
він прицілено б’є –
за загарбанням скорим –
в рідне слово твоє!
Стань і ти – боротьбою
на горбочку край Крут!
Той, хто мріяв тобою,
дуже глибоко тут!
Андрій Гарасевич
КРУТИ
Земля дрижала. Схід в огнях жеврів.
Сурміли сурми. Гримали гармати…
А в їх очах вогнистих і завзятих
Горів святий благословенний гнів.
Ішли, де білість сніжних полів,
Де смерть взялася з вітром танцювати;
Свистіли кулі… Рвалися гранати…
— і постаті майнули в вир вогнів.
І прогоріло… Порохом зайшло…
Могилок триста заросло травою.
А ти, як все, усміхнене село
Сниш сині сни в солодкому спокою.
Демид Бурко
КРУТИ
Цей вірш написано в 20 роковини битви
під Крутами, в січні 1938 року, на самому
полі бою за найтяжчих московсько-
більшовицьких окупаційних умов.
Стою німий… Схиляю низько чоло…
У спогадах подія судних днів
Жива встає… Точився бій навколо…
О, скільки їх, відважних юнаків.
За рідний край і за любов до волі
Лягли от тут, на цьому полі!..
Ой, поле, поле крові і скорботи!..
Тут в сяйві ранку нашої весни
Почавсь новий шлях хресний до Голготи
І залунало зрадливе: «Розпни!»…
Немов Христа друге страшне розп’яття
Судилося Вкраїні… О, прокляття!
(1938)
Павло Тичина
ЗРАЗУ Ж ЗА СЕЛОМ
Зразу ж за селом —
всіх їх розстріляли,
всіх пороздягали,
з мертвих насміхали,
били їм чолом.
Випала ж зима! —
Що тепер всім воля,
врізали вам поля,
а голів нема.
Як зчорніла ніч —
За селом світило,
з співами ходило,
берегло, кадило
безневинну січ.
(1918)
Павло Тичина
ПАМ’ЯТІ ТРИДЦЯТИ
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних молодих…
На Аскольдовій Могилі
Український цвіт —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
(1918)
Богдан Стельмах
КРУТИ
Над Крутами круки
під круками Крути,
зійшлося юнацтво
щоб волю здобути.
сніги зледенілі
і темінь іскриста
за Крутами в скруту
зійшлося їх триста,
білим снігом мело
чорним громом гуло
їх там триста як скло
їх там триста як скло
під круками Крути
над Крутами круки
заклякли на кольбах
зморожені руки
настелено в полі
кривавої вати
щоб їх молоденьких
переночувати.
білим снігом мело
чорним громом гуло
їх там триста як скло
їх там триста як скло
моя Україно
мій Киеве-княже
ця юнь безборонна
за тебе поляже.
щоб ми
їх посвяти
не смівши забути
своїм воскресінням
помстились за Крути…
(2004)
Олесь Бабій
ПІД КРУТАМИ
Ще тільки вчора упали тюрми,
Ще тільки вчора родилась воля.
Нині на сполох сурмлять вже сурми:
— Орда йде дика з чужого поля! —
Ще тільки вчора — прапорів море,
Подібно грали дзвони в Софії,
— А нині, нині — горе нам, горе!..
— Знов Боголюбський йде з Московії.
Знову з півночі градові тучі
Впадуть на наші ниви народні;
Сумує Київ, руїни ждучи:
— Спасуть хіба нас чуда Господні! —
Крамоли, чвари в краю цілому,
По лютих війнах люд у знемозі;
Гей, скиглить чайка в степу німому,
Що гніздо звила ось при дорозі.
Зібралось триста юних, сміливих:
— Браття! Не купим волі сльозами!
Не треба смутків, ні сліз журливих;
Ходім, як Ігор, у бій з мечами! —
Аж у Чернігів котяться громи;
Гей, гримлять стріли мрачної днини,
Пада понісся, квіт України,
Та хто вбив тіло, духа не зломить!
Бились сполудня, бились до ночі,
Аж тоді втихли у пітьмі бої,
Як закрив воїн останній очі,
Як упав убитий побіля зброї.
Всі ви спочили в темній могилі,
Та нас в неволю не завернути,
Бо і в нас були Термопіли,
Бо впало триста, ген там, де Крути!
(1931)
