«Чорні запорожці»: українські козаки, які ніколи не здавались і не брали полонених

«Чорні запорожці» були найгрізнішими бійцями Громадянської війни на території України. Запам’яталися вони не тільки військовими подвигами, а й зовнішнім виглядом. Всі козаки одягалися в чорне вбрання і носили на голові шапки з довгими шликами. Билися вони під прапором з черепом і гаслом «Україна або смерть!». Запорожці відповідали кличу. Вони не брали противника в полон і самі ніколи не здавалися.

Гетьман Скоропадський.

Після зречення імператора Миколи II, національні окраїни колишньої Російської імперії почали оголошувати про свою незалежність. З приходом до влади більшовиків, пожежа Громадянської війни запалала в повну силу. Україна не стала вийнятком. Користуючись підтримкою німців, колишній генерал царської армії Павло Скоропадський розігнав Центральну раду, оголосив себе гетьманом і приступив до побудови Української держави під протекторатом Німецької імперії.

Гетьман Павло Петрович Скоропадський

Для захисту незалежності формувалися національні збройні сили. Однією з найбільш боєздатних частин став 2-й кінний полк полковника Петра Болбочана, який бився в складі Окремої Запорізької дивізії. У полку діяла кінна сотня значкового Петра Дяченка. Казаків використовували для блискавичних рейдів і розвідки. У військах бійці Дьяченко вважалися аналогом сучасного спецназу.

Козацький чуб і чорна форма.

Під час боїв у Харківській губернії, на залізничній станції Лозова, бійці сотні відбили у махновців два вагона сірого і чорного сукна і три вагони цукру. У Кременчуці Дьяченко замовив кравцем зшити для своїх козаків кілька сотень комплектів форми, а за роботу розплатився здобутим в бою цукром.

Командир сотні значковий Петро Гаврилович Дяченко.

Гетьман Скоропадський робив ставку на відродження козацьких традицій. Особливо характерно це було для армії, де вводилися забуті звання і елементи форми в вигляді шапок зі шликами і шаровар. Всі бійці сотні Дяченко носили зачіску козаків-запорожців – довгий «чуб» на голеній голові і вуса.

Свою другу назву – «чорношличники» – вони отримали завдяки довгому чорному шликові на шапці. Красива чорна форма і вуса з чубом створювали бійцям образ  завзятих  рубак, які немов прийшли з далеких часів гетьманів Сагайдачного і Хмельницького. Коли отаман Болбочан приїхав подивитися на сотню, то був вражений зовнішнім виглядом козаків і сказав, що навіть царська гвардія на їх фоні блякне.

Політ Соколів.

Основу «чорних запорожців» становили відчайдушні  рубаки і кавалеристи старої російської армії. Офіцер 2-го Запорозького полку, сотник Никифор Авраменко згадував:

«Чорношличниками в полон не здавалися, билися відчайдушно. Мали славу нещадних і непримиренних … Люди, які, крім нестримної відваги, були готові на найнебезпечніше діло, стратили в собі разом з почуттям страху все інше людське, добре ».
Коли армія УНР була змушена відступати через розташування румунських військ, то «чорношличники» виявилися єдиною структурою , яка відмовилася здавати зброю і повернулася на територію України з усім військовим майном. Колишній командувач армією УНР генерал Михайло Омелянович-Павленко писав:

«Це був справжній політ соколів. Козаки в усьому чорному, з летючими в повітрі довгими шликами викликали серед ворогів паніку ».

У 1920 року 10-тисячна армія зробила Зимовий похід, з якого повернулося 4300 виснажених і поранених бійців. Після рейду полк «чорношличників» ,чисельністю в 500 шабель став легендою. У боях вони показали себе грізною силою й захопили багато кулеметів, тачанок, гармат і іншого трофейного озброєння.

Кінець полку.

Взимку 1920-го року «чорний полк» пішов з Лівобережної України і з’єднався з поляками. Всю весну і літо козаки билися з більшовиками. 2 жовтня 1920 року в Ризі пройшли переговори між Польщею і Радянським Союзом. Війна була припинена, а полк інтернували. Ще раніше Петра Болбочана,видатного  командира, Петлюра наказав розстріляти    за зраду,якої не було. Це одна з найганебніших сторінок в біографії Петлюри.

Петро Федорович Болбочан.

Петро Дяченко залишився в Польщі, де служив у польській армії. Під час Великої Вітчизняної війни він перейшов на бік німців і командував  протитанкової бригадою «Вільна Україна». Після перемоги СРСР і союзників переїхав в США, вирощував троянди і консультував американську розвідку. Помер Дяченко в Філадельфії в 1965 році.

Джерело: intelektnacii.top
«Чорні запорожці»: українські козаки, які ніколи не здавались і не брали полонених
Вам сподобалася ця стаття? Поділіться з друзями!
Подобається?
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть "Ctrl+Enter"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: