Податок на бездітність: ретроспектива та сучасні дискусії
В Україні ініціатива про запровадження податку на бездітність викликала бурхливу реакцію. Ця ідея не нова – подібні заходи вже вживалися в різні часи в багатьох країнах.
Депутат Сергій Гривко, який пропонував ввести податок для українців без дітей або з однією-двома дитиною, був змушений відкликати законопроект через декілька годин після його реєстрації. Він пояснив це небажанням суспільства обговорювати цю тему.
Тим не менш, заклики до запровадження податку на бездітність лунають останніми роками по всьому світу, від росії та Китаю до Латвії, Великої Британії та Німеччини.
Демографічна криза відчутна навіть у заможних й стабільних країнах. В Україні, де за часів ковіду народжуваність вдвічі поступалася смертності серед пенсіонерів, а на третьому році повномасштабної війни вона й далі стрімко падає, ситуація стає ще більш гострою.
За даними Інституту демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи, в 2021 році на одну жінку в Україні припадало 1,2 дитини. Цей показник на 45% нижчий за рівень, необхідний для простого відтворення населення. Через розділення сімей та невизначеність, народжуваність зараз опустилася нижче одиниці.
Експерти прогнозують, що в Україні й надалі шукатимуть різні шляхи для стимулювання народжуваності. Проте, чи є податок на бездітність виправданим заходом?
Історія та досвід інших країн дають нам відповідь на це питання.
Податок на бездітність в історії інших країн
Вже в Римській імперії неодружених та бездітних чоловіків і жінок обкладали податками. Їм навіть було заборонено претендувати на спадщину. Вдови отримували “податкову відпустку” на рік після смерті чоловіка, розлучені жінки – лише на півроку. Ці податки мали на меті стимулювати шлюби та народження дітей, адже люди без дітей не могли отримати певні пільги та привілеї.
Пізніше цю традицію перейняла Османська імперія, але вона стосувалася лише бездітних та неодружених чоловіків. Податок був суворим, але відрізнявся залежно від регіону, тому люди часто мігрували в пошуках кращого життя, наприклад, до Стамбула, який завдяки цьому активно розростався.
Цікаво, що в США протягом історії неодноразово робилися спроби запровадити податок на холостяків. Американці вважали таких чоловіків морально нестійкими, схильними до злочинів. До того ж, ймовірно, вони були заможнішими, адже їм не потрібно було утримувати сім’ю.
Аргумент про чисельність населення з’явився вже у 1930-х роках, коли почали обговорювати різницю в рівні народжуваності в різних штатах. Ця тема викликала багато дискусій. Одна з пропозицій полягала в тому, щоб оподатковувати жінок, які не приймають пропозицій одружитися. Зрештою, до жодного консенсусу так і не дійшли.
Проте, дискусія щодо жінок отримала розвиток. На початку 1900-х років уряд Аргентини стурбувався долею чоловіків, “які з усіх сил намагалися знайти кохання, але не могли завоювати жінок”, як пишуть латвійські дослідники компанії BDO, які вивчали історію податку на бездітність.
В Аргентині вирішили, що якщо чоловік зможе довести, що хотів одружитися, але жінка йому відмовила, він звільняється від “холостяцького податку”. Цей приклад свідчить про те, що до питання про податок на бездітність завжди підходили з різних боків, враховуючи соціальні, економічні та навіть гендерні аспекти.
Важливо зазначити, що подібні податки не завжди мали бажаний ефект. Наприклад, в деяких випадках вони призводили до зростання міграції, адже люди шукали місця, де не було таких податків.
Історія податку на бездітність: від “професіоналок з відмов” до ідей Муссоліні
На тлі дискусій про запровадження податку на бездітність в Україні цікаво поглянути на історичний досвід інших країн.
“Професіоналки з відмов” та податки в Європі
В деяких країнах існував феномен “професіоналок з відмов” – жінок, які за певну плату клялися владі, що чоловіки робили їм пропозицію, але вони відмовилися. Це давало чоловікам можливість уникнути сплати податку на бездітність.
В різні роки ХХ століття податки для холостяків і бездітних вводили у Франції, Німеччині, Іспанії, Італії та Фінляндії. Мотиви були різні: від стимулювання шлюбів та народження дітей до поповнення бюджету.
Расові мотиви та фашистська ідеологія
Південна Африка вирішила використати податок на бездітність з расових міркувань. З 1917 по 1920 роки його мета полягала в тому, щоб штучно стимулювати приріст білого населення в порівнянні з “чорношкірим”.
Фашистська Італія також запровадила податок на бездітність, хоча країна не мала особливих проблем з народжуваністю. Беніто Муссоліні бачив в цьому способі збільшити кількість робітників та солдатів, вважаючи холостяків “безвідповідальними”.
Він виправдовував цю ініціативу демографічними міркуваннями, лякаючи населення уявним занепадом “білої раси”.
“Що означають 40 мільйонів італійців проти 90 мільйонів німців і 200 мільйонів слов’ян? Що таке 40 мільйонів італійців у порівнянні з 40 мільйонами французів плюс 90 мільйонів їхніх колоній, чи 46 мільйонів англійців плюс 450 мільйонів людей, які живуть у своїх колоніях?” – говорив Муссоліні.
Варто зазначити, що подібні расові та ідеологічні мотиви використання податку на бездітність засуджуються сучасним суспільством.
Відмова від податку та його неефективність
Після падіння фашистського режиму в Італії податок на бездітність скасували. Проте, дискусії про його запровадження час від часу з’являються знову.
Історія показує, що подібні податки не завжди мали бажаний ефект.
Крім того, очікуваного зростання народжуваності або значних надходжень до бюджету не відбувалося.
Часто такі податки ставали просто ще одним способом фінансового тиску на населення.
Податок на бездітність в СРСР: історія та суперечки
Запровадження та цілі
Один з найвідоміших податків на бездітність існував у СРСР. У 1941 році, на тлі очікуваних втрат у Другій світовій війні, Радянський Союз запровадив податок на бездітність як захід для подолання майбутньої демографічної кризи.
Сталін мав на меті покращити демографічну ситуацію: компенсувати втрати населення, стимулювати народжуваність та допомогти з утриманням сиріт у дитячих будинках, кількість яких стрімко зростала.
Як працював податок?
Бездітні чоловіки віком від 25 до 50 років та бездітні жінки віком від 20 до 45 років платили 6% свого доходу до державного бюджету.
Існували деякі винятки. Від сплати податку звільняли:
- Героїв СРСР
- Військових, нагороджених трьома ступенями ордена Слави
- Людей, які не могли мати дітей через стан здоров’я
- Студентів до 25 років
- Монахів
- Сім’ї, які втратили дітей на війні
Селяни, які заробляли менше 91 рубля на місяць, платили менший податок, а з заробітку 70 рублів його не стягували взагалі.
Пізніше ставки податку для селян підвищили. Ті, хто не мав дітей, платили 150 рублів на рік, а сім’ї з однією або двома дітьми – 50 та 25 рублів відповідно.
Вплив на народжуваність
Влада СРСР вважала податок на бездітність тимчасовим заходом, розрахованим на повоєнні роки. Проте, він проіснував аж до розпаду СРСР в 1991 році.
Наприкінці 1980-х років для молодят, які нещодавно одружилися, передбачили “відстрочку” на один рік.
Опитані ВВС Україна представники старшого покоління пам’ятають про цей податок, але не впевнені, що він вплинув на їхнє рішення мати дітей.
Насправді, після Другої світової війни в СРСР спостерігався бебі-бум. Проте, немає підстав вважати, що це було пов’язано саме з податком на бездітність. Подібний бум народжуваності спостерігався й в інших країнах, де не застосовували таких жорстких методів.
За її словами, в 1960-х роках ріст народжуваності в СРСР вже почав знижуватися, отже, на рішення людей мати дітей впливали інші фактори.
Сучасні дискусії
Після розпаду СРСР в деяких пострадянських країнах розглядали можливість повернення податку на бездітність.
Такі дискусії велись в Латвії, а також в росії на другий рік повномасштабної війни з Україною. Проте, в росії цю ідею жорстко критикували. Згідно з опитуваннями, 89% жителів москви виступили проти, і наразі російські депутати відмовилися від цієї ініціативи.
В Україні про податок на бездітність також говорять не вперше. Цю ідею намагалися просунути щонайменше двічі: в 2010 році за ініціативи Юлії Тимошенко, а в 2012-му – Віктора Януковича.
На сайті Офісу Президента України можна знайти петиції з подібними ініціативами, які не отримали підтримки.
Підсумовуючи, можна сказати, що податок на бездітність не є ефективним та дієвим інструментом для стимулювання народжуваності.
Він має низку недоліків та може призвести до негативних наслідків. Уряду слід зосередитися на створенні сприятливих умов для сімей з дітьми та на комплексному підході до вирішення демографічних проблем.
