П’ять маловідомих епізодів з життя Тараса Шевченка
Життя Тараса Шевченка, на перший погляд, добре вивчене. Про нього написані численні біографії, досліджені деталі його творчості та громадської діяльності. Проте, не все відомо про цього генія української культури. Ось п’ять цікавих епізодів з його життя, які зазвичай не згадуються у шкільній програмі:
Викуп із кріпацтва: альтернативна версія
Історія викупу Тараса Шевченка з кріпацтва, яку оповів Петро Мартос, значно відрізняється від загальновідомої.
Все розпочалося із замовлення портрета. Один генерал, відомий своїм не надто привабливим виглядом, звернувся до Шевченка, який на той час був кріпаком, з проханням намалювати його. Талановитий художник виконав роботу майстерно, зображуючи генерала реалістично, без прикрас.
Однак, побачивши готовий портрет, генерал був розчарований. Замість очікуваного підкреслення своїх величних рис, він отримав правдиве відображення, яке не відповідало його уявленням про себе. Розлючений генерал відмовився приймати портрет і вимагав від Шевченка його переробити.
Шевченко, не бажаючи втрачати свою працю, проявив винахідливість. Він перетворив портрет на вивіску для цирульні. Замалювавши генеральські атрибути, художник додав рушник та бритвенні інструменти, роблячи образ більш нейтральним.
Цей вчинок Шевченка остаточно розлютив генерала. Він негайно звернувся до Енгельгардта, якому належав Тарас, з пропозицією викупити кріпака. Енгельгардт, знаючи про цінність Шевченка як художника, погодився на вигідну пропозицію.
Василь Жуковський, дізнавшись про наміри генерала, негайно кинувся на допомогу Шевченку. Він розумів, що потрапляння до рук розлюченого генерала може мати трагічні наслідки для талановитого художника.
Жуковський звернувся до імператриці з проханням втрутитися і зупинити перемовини про продаж Шевченка. Імператриця, цінуючи талант і вільний дух художника, погодилася допомогти.
На знак подяки за втручання Жуковського імператриця замовила Карлу Брюллову завершити портрет Жуковського, який вже давно був розпочатий. Цей портрет згодом став головним лотом лотереї, організованої для збору коштів на викуп Шевченка з кріпацтва.
Лотерея ж мала величезний успіх, об’єднавши навколо Шевченка багатьох небайдужих людей. Завдяки зібраним коштам, у 1838 році Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва.
Ця подія стала поворотним моментом у житті поета, відкривши йому шлях до творчості, визнання і безсмертя.
Запорука успіху дебютної книжки: талановитий редактор
Український поет Євген Гребінка, відомий також як автор всесвітньовідомого романсу “Очі чорні”, відіграв значну роль у житті та становленні молодого Тараса Шевченка.
Саме завдяки Гребінці Шевченко познайомився з творами Івана Котляревського (“Енеїда”), Миколи Гоголя (“Історія Русів”), Григорія Квітки-Основ’яненка та інших українських письменників.
Гребінка також відкрив для Шевченка світ народної пісні, показавши її цінність та красу, а також те, що українська мова й культура гідні поваги та визнання.
Роль Гребінки у виданні “Кобзаря”:
Вплив Гребінки на Шевченка проявився не лише у формуванні його світогляду, але й у підготовці до публікації першої збірки поезій.
Існує думка, що саме Гребінка був редактором і співупорядником “Кобзаря” 1840 року. Він ретельно відбирав вірші для збірки, продумуючи їхню послідовність та загальну композицію.
Окрім цього, Гребінка переконав Петра Мартоса, відомого мецената, фінансувати видання “Кобзаря”, що стало знаковою подією в українській літературі.
Незважаючи на те, що “Кобзар” 1840 року містив лише вісім творів, кожен з них став справжнім шедевром.
Ця збірка засвідчила народження нового українського поета з потужним голосом, який не боявся порушувати гострі соціальні теми та висловлювати щирі почуття.
Видання “Кобзаря” стало не лише знаменною подією для самого Шевченка, але й для всієї української літератури, відкривши нову епоху в її розвитку.
Пияцтво Тараса Шевченка: суперечливі свідчення
Відомий лист Івана Тургенєва до Олександра Герцена, де він описує смерть Тараса Шевченка як наслідок “непомірного вживання горілки”, викликав чимало суперечок.
Тургенєв, знайомий з Шевченком особисто та маючи спільних друзів, начебто володів інформацією з першоджерел.
Однак, спогади іншого близького друга Шевченка, Миколи Костомарова, розходяться з твердженням Тургенєва.
Костомаров стверджує, що хоч і бачив Шевченка за столом з випивкою, іноді у значних кількостях (“десяток склянок чаю з ромом”), справді п’яним він його зустрів лише раз, і то поет виглядав пристойніше за інших присутніх.
З цього Костомаров робить висновок, що репутація Шевченка як п’яниці радше зумовлена його стійкістю до алкоголю.
Полковник Косирев, згадуючи про службу Шевченка у Новопетровському укріпленні, описує його як людину, що не відмовлялася від випивки, частіше вживаючи її в гостях.
Косирев згадує випадок, коли Шевченко напився до такого стану, що заснув у будинку господарів.
Молодь, жартуючи, поклала його на двері та, співаючи церковні пісні, носила селом, на питання відповідаючи: “Шевченка хоронимо!”.
Свідчення про пияцтво Тараса Шевченка є суперечливими.
Деякі його друзі стверджують, що він зловживав алкоголем, інші ж заперечують це, вказуючи на його стійкість до спиртного.
Очевидно, як і у будь-якої людини, в Шевченка були періоди як помірного, так і надмірного вживання алкоголю.
Остання любов Шевченка
Тарас Шевченко протягом життя прагнув створити сім’ю. Останньою жінкою, яку він всерйоз розглядав як дружину, стала Ликера Полусмак.
Їхні шляхи перетнулися, коли Ликера служила у друзів Шевченка, Карташевських, виконуючи радше декоративну роль у традиційному українському вбранні. Пізніше вона працювала наймичкою у Кулішів, де й привернула увагу поета, який закохався в неї.
Хоча Ликері подобався Шевченко, її почуття не сягали глибини його емоцій. Вона вагалася, й цю нерішучість підсилювали намови панів, які вважали, що Шевченкові потрібна більш “серйозна” наречена.
Одним із факторів, що лякали Ликеру, було минуле Шевченка, його статус “сибіряка”.
Пани розказували їй про його заслання, про те, як люди потрапляють туди за різні провини і повертаються зламаними. Ликера не усвідомлювала величі Шевченка як поета, не розуміла, якою честю було б стати його дружиною.
Про це свідчать її спогади, де прочитується жаль за втраченою можливістю. Після розриву з поетом Ликера вийшла заміж за лакея. Працюючи перукаркою, вона згодом разом з чоловіком відкрила перукарню у Царському Селі.
Маючи багато дітей, Ликера не була щаслива у шлюбі. Її чоловік пив, а одного разу кинув у вогонь грубки портрет, намальований Шевченком. Після смерті чоловіка у 1905 році Ликера переїхала до Канева, де шиттям заробляла на життя.
Вона доглядала могилу Шевченка до кінця своїх днів, за що місцеві жителі прозвали її “Шевченчихою”. Це прізвисько їй водночас подобалося і дратувало.
Перепоховання Тараса Шевченка: урочистість і пам’ять
Після смерті Тараса Шевченка у 1861 році художник Григорій Честаховський взяв на себе відповідальність за його перепоховання.
Процесія з труною поета була урочистою і багатолюдною. Ще дорогою до Канева її зустрічали люди, а під час нічних зупинок у церквах місцева громада збиралася, щоб віддати шану покійному.
В Орлі до процесії приєдналися священики зі співом релігійних гімнів, військовий оркестр з малоросійськими мелодіями та гімназисти. В Україні труну Шевченка зустрічали натовпи людей.
Її з нетерпінням очікували, а прибуття відзначали урочистостями. Після поховання розпочалося справжнє паломництво до могили поета.
Саме Честаховський наполіг на похованні Шевченка на Чернечій горі, а не біля церкви у Каневі, як бажала його родина. Він також запропонував насипати могильний курган і власноручно втілив цю ідею, попередньо узгодивши її з місцевою владою.
Пізніше, влітку, після освячення місця поховання, Честаховський організував ще одні масштабні поминки. Сам Григорій Честаховський знайшов свій останній спочинок у Качанівці. Його тіло, за розпорядженням поміщика Василя Тарнавського, було перевезене з Петербурга.
Тарнавський також подбав про те, щоб насип на могилі Честаховського був майже таким самим, як і на могилі Шевченка.
