Олександр Мурашко – це не просто ім’я, це ціла епоха в українському мистецтві. Художник, який майстерно поєднав у своїх творах імпресіонізм, модерн та реалізм, зумів не лише закарбувати красу рідного Києва, а й зробити його одним із ключових центрів світової культури.
Дорослішання в колі митців
Олександр Мурашко народився 7 вересня 1875 року в місті Київ. Перші роки життя він провів на Чернігівщині, де його виховувала бабуся. Оточений мальовничими краєвидами та оповідями про козацьку славу, хлопчик черпав натхнення для своїх майбутніх творів.
Коли Олександру виповнилося сім років, його родина переїхала до Києва. Це сталося завдяки вітчиму юнака, який також носив ім’я Олександр Мурашко і був відомим іконописцем та різьбярем по дереву. Саме він отримав замовлення на оздоблення Володимирського собору, що й стало причиною переїзду.
Життя в Києві відкрило перед Олександром нові горизонти. Він став свідком монументальної роботи над розписами собору, де трудилися такі майстри, як Васнєцов і Нестеров. Їхня майстерність не могла не справити враження на юного художника.
Сучасники згадують, що саме ці видатні діячі та професор Адріан Прахов першими розгледіли талант “худого, високого, лохматого, сором’язливого” підлітка. Вони побачили в ньому потенціал, який згодом розквітне в яскраву зірку українського живопису.
Таким чином, роки дорослішання в оточенні видатних митців суттєво вплинули на становлення Олександра Мурашка як художника. Він з раннього віку черпав натхнення з кращих зразків мистецтва, що зрештою допомогло йому сформувати власний неповторний стиль.
Сповнений мрій про Академію мистецтв, юний Олександр Мурашко зіткнувся з жорсткою реальністю. Його батько, плануючи зробити із сина іконописця, зовсім не поділяв його прагнень. Це призвело до серйозного конфлікту, який змусив Олександра тікати з дому.
Життя на вулиці було нелегким. Хлопець самостійно шукав заробіток, ночуючи на схилах Дніпра й баржах. Ці випробування неабияк підірвали його здоров’я, адже він серйозно застудився.
На щастя, доля подарувала Олександру шанс. Його дядько, Микола Мурашко, засновник київської малювальної школи, зіграв вирішальну роль у примиренні з батьком. Саме до нього юний художник тікав, щоб втамувати спрагу малювання. Зрештою, завдяки дядьковим клопотам, Олександр отримав дозвіл на навчання в малювальній школі, а згодом і в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв.
Цей епізод став поворотним моментом у житті Мурашка. Незважаючи на труднощі, він зумів зберегти вірність своїй мрії та зробити перші кроки на шляху до визнання.
Навчання в Петербурзі й мандри Європою
Санкт-Петербургський період життя Олександра Мурашка став часом інтенсивного навчання та становлення його як художника. Тут він мав щастя навчатися під керівництвом самого Іллі Рєпіна, одного з найвидатніших майстрів російського живопису.
Саме під опікою Рєпіна Мурашко створив своє перше монументальне полотно – дипломну роботу “Похорон кошового”. Її сюжет вражає глибиною та емоційністю, а майстерне виконання одразу ж привернуло увагу викладачів та публіки. Немає сумнівів, що на образ кошового художника частково надихнув Михайло Старицький, з яким Мурашко був знайомий.
“Похорон кошового” не лише засвідчила неабиякий талант молодого художника, а й стала ключем до його успіху. Картину визнали найкращою серед студентських робіт, і Мурашко отримав чудову нагороду – відрядження до Європи. Ця подорож дала йому можливість навчатися в кращих майстрів Німеччини, Італії та Франції, знайомитися з європейськими художніми традиціями та вдосконалювати власну майстерність.
Власний стиль
Перебування в Парижі стало для Олександра Мурашка справжнім відкриттям. Він захопився імпресіонізмом, його легкістю та свіжістю. Це надихнуло художника на відхід від академічних канонів та пошуки власного стилю. Він почав експериментувати, поєднуючи різні техніки та прийоми, шукаючи нове звучання своїх творів.
Згодом Мурашко звернувся до стилю модерн, використовуючи його елементи в композиції та роботі з кольором. Саме в цей період, у французькій столиці, з’явилася його знаменита робота – “Портрет дівчини у червоному капелюсі”. Цей портрет, сповнений світла та щирості, став справжнім символом українського живопису.
У 1906 році Мурашко створив ще одну відому картину – “Карусель”. Вона принесла йому європейське визнання. На Х Мюнхенській міжнародній виставці за цю роботу художника було нагороджено золотою медаллю.
Після успіху в Мюнхені Мурашко отримав запрошення на Венеціанську бієнале. Твори українського художника також експонувалися на виставках у Кельні, Дюссельдорфі, Берліні, Амстердамі та неодноразово у Мюнхені.
Київський період Мурашка
Київ для Олександра Мурашка був не просто містом, це було кохання. Він завжди казав: “Тут сонце, тут чудесна природа, тут власна культура…”. Художник мріяв перетворити Київ на відомий мистецький центр, подібний до Мюнхена, та відкрити українську академію мистецтв.
Ці мрії спонукали Мурашка активно займатися педагогічною діяльністю. Він був чудовим вчителем, який прагнув не лише передати знання, а й запалити в юних серцях любов до мистецтва. У 1909 році він розпочав викладати в Київському художньому училищі.
Однак консерватизм дирекції училища не дозволяв Мурашко втілювати свої новаторські ідеї. Він не хотів “витрачати сили на боротьбу з окам’янілостями”, тому у 1912 році звільнився.
Цей крок став початком нового етапу в житті художника. У 1913 році він відкрив власну художню студію у знаменитому “хмарочосі Гінзбурга”, що розташовувався на вулиці Інститутській, 16. Ця 12-поверхова будівля, найвища в місті на той час, стала справжнім храмом мистецтва. Студія Мурашка знаходилась на горищі, де панувала атмосфера творчості та пошуку.
Навчання в студії було організовано на високому рівні. Окрім малюнку та живопису, студенти вивчали історію та філософію мистецтва. Цей нестандартний підхід до освіти приваблював талановиту молодь, і студія Мурашка швидко стала популярним місцем серед київських художників.
Серед його учнів були такі відомі митці, як Ніссон Шифрін, Ісак Рабинович, Карпо Трохименко, Анатоль Петрицький та Тіна Омельченко. Згадуючи про навчання, Анатоль Петрицький казав: “В студії було більше пошуків, цікавіше. Кожному учню Олександр Олександрович намагався відкрити очі на природу і показати, як передавати природу живописом. Він застерігав від розмальовування та від чорноти в картинах. Він вчив зустрічатися з природою як зі святом…”.
У 1909 році Олександр Мурашко одружився з Маргаритою Крюгер, яка також стала його моделлю.
Олександр Мурашко та Українська академія мистецтв
1917 рік став знаковим для української інтелігенції – нарешті було створено Українську академію мистецтв, яка й досі існує як НАОМА. Це був перший вищий навчальний заклад незалежної Української Народної Республіки.
Ініціаторами створення академії стали видатні діячі культури, науки та мистецтва, серед яких був і Олександр Мурашко. Окрім нього, викладачами академії стали такі відомі художники, як Георгій Нарбут, Абрам Маневич, Михайло Бойчук, Микола Бурачек. Першим ректором було обрано Федора Кричевського.
22 листопада 1917 року відбулося відкриття академії в приміщенні Української Центральної Ради. Ця подія стала справжнім святом для всіх, хто прагнув розвитку українського мистецтва.
Олександр Мурашко був не лише одним із засновників академії, але й активним викладачем. Він ділився своїм досвідом та знаннями з молодими митцями, прагнучи виховати нове покоління українських художників.
Окрім викладацької діяльності, Мурашко також працював у художній раді при Народному комісаріаті освіти. Він багато сил та часу присвятив організаційним питанням, пов’язаним з розвитком українського мистецтва.
Незважаючи на активну громадську діяльність, Олександр Мурашко ніколи не полишав живопису. Він розумів, що саме мистецтво є його справжнім покликанням, і мріяв про те, щоб присвятити йому більше часу.
Більшовики та переслідування
Тихої праці Мурашкові не судилося. Вже у 1918 році Київ захопили більшовики. Їхній терор був жорстоким: лише протягом кількох тижнів вони розстріляли понад п’ять тисяч представників української інтелігенції.
Професори та студенти Української академії мистецтв змушені були ховатися. Академію закрили, але освітній процес намагалися продовжити. Студенти ходили до своїх викладачів додому, де й продовжували навчання. Як згадував Михайло Жук, найбільш заповненими були майстерні Олександра Мурашка та Федора Кричевського.
Це був складний час для української інтелігенції, але навіть в умовах терору та репресій вони намагалися зберегти й розвивати українську культуру.
Убивство Олександра Мурашка
У 1910 році, після смерті батька, Олександр Мурашко продав квартиру на Малій Житомирській та придбав невеликий будинок з садом на Лук’янівці, де збудував і майстерню. Тоді це було тихе передмістя, і художник мріяв про те, щоб поруч оселилися друзі, створивши там своєрідне “мистецьке містечко”.
Однак цим мріям не судилося збутися. 14 червня 1919 року, ввечері, Олександр Мурашко разом з дружиною повертався додому. Неподалік від власного будинку на Лук’янівці до них підійшли троє чоловіків, які забрали художника з собою.
44-річного Олександра Мурашка було вбито пострілом в потилицю агентами ЧК. В пресі про інцидент написали, що художник “був пограбований і забитий бандитами”.
Обставини загибелі Мурашка й досі залишаються нерозгаданими. Існує декілька версій щодо того, хто саме був причетний до його вбивства та з яких причин воно сталося.
Одне можна сказати з упевненістю: трагічна смерть Олександра Мурашко стала непоправною втратою для українського мистецтва.
