Ярослав Мудрий, київський князь, протягом 37 років свого правління (1019-1054) здобув славу мудрого правителя, талановитого полководця та діяча культури. Його вважають одним з найвидатніших правителів в українській історії. Але чому?
Ярослав Мудрий: життя та правління
Ярослав Володимирович (Мудрий) народився наприкінці X – на початку XI сторіччя. Точна дата його народження невідома, історики називають 978, 979, 986 або 989 рік. При хрещенні отримав ім’я Георгій.
Ярослав походив з династії Рюриковичів, був онуком київського князя Святослава Хороброго та сином Володимира Великого, відомого як “Хреститель”. Мати Ярослава – полоцька княжна Рогнеда.
Володимир мав багато дітей від різних дружин і наложниць. Ярославу відомо було про 12 братів і шість сестер.
Шлях до влади Ярослава Мудрого
Згідно з Повістю минулих літ, у 988 році князь Володимир Святославич розподілив свої землі між синами. Ярослав, якому тоді було лише 9 років, отримав у правління Ростовське князівство.
Зважаючи на юний вік Ярослава, реальна влада в князівстві належала його наставнику, “годувальнику і воєводі ім’ям Буди або Будий”.
Князювання Ярослава в Новгороді
Після смерті старшого брата Вишеслава у 1010 році Ярослав княжив у Ростові.
Оскільки старший син Володимира Святославовича Святополк був ув’язнений за звинуваченням у зраді, а наступний за старшинством Ізяслав помер ще за життя батька, позбавлений права на успадкування, тому Володимир посадив у Новгороді Ярослава.
Новгородське князювання було важливим, адже Новгород був ключовим торговим центром і давав його правителю значні доходи. Новгородський князь щорічно виплачував Києву данину у 2000 гривень сріблом, що становило 2/3 зібраної в Новгороді й підлеглих йому землях данини.
Ярослав активно залучав на військову службу вікінгів, їм добре платили. Навіть збудував “двір для приїжджих”, де жили воїни зі Скандинавії. У цьому дворі знайшов притулок скандинавський конунг Еймунд Рінгссон, якого звинувачували у вбивстві Бориса, сина князя Володимира.
Загони сіверян становили собою грізну військову силу.
Під час розкопок у Новгороді знайшли єдину свинцеву печатку Ярослава Мудрого, підвішену колись до княжої грамоти. На ній зображений святий Георгій та, ймовірно, портрет самого князя.
Повстання Ярослава Мудрого проти батька
У 1014 році Ярослав, князь Новгородський, відмовився виплачувати щорічну данину своєму батькові, київському князю Володимиру Великому, у розмірі двох тисяч гривень.
Історики вважають, що це пов’язано з планами Володимира передати престол не Ярославу, а одному з молодших синів, можливо, Борису Ростовському. Останнім часом Володимир наблизив Бориса до себе, призначив його командувачем дружини, що фактично робило його спадкоємцем.
Можливо, саме через це проти батька повстав і старший син Святополк Окаяний. Ці події, ймовірно, й підштовхнули Ярослава до порушення чинного порядку.
Щоб протистояти батькові, Ярослав, згідно з літописом, найняв варягів за морем. Вони прибули під проводом Еймунда Рінгссона, нащадка першого короля Норвегії Харальда Прекрасноволосого.
Ярослав проти Святополка: битва за Київський престол
15 липня 1015 року у київському Берестові помер князь Володимир Святославич. Не встигнувши покарати новгородського князя за заколот, він залишив свої землі синам. Звістка про смерть батька та злочини Святополка (“Окаяного”) дійшла до Ярослава від його сестри Предслави: “Батько твій помер, а Святополк сидить у Києві, вбив Бориса і за Глібом послав, бережися його дуже”.
Дізнавшись про смерть батька, Ярослав вирішив здобути київський престол. У листопаді 1016 року його військо зустрілось з дружиною Святополка біля Любеча і здобуло перемогу. Ярослав увійшов до столиці Русі, але вже у 1019 році змушений був тікати – Святополк підійшов до міста з армією тестя, польського короля Болеслава Хороброго.
Отримавши підтримку в Новгороді, Ярослав знову розбив брата і здобув владу над майже всією Руссю, окрім Тмутаракані, де княжив його брат Мстислав.
Святополк втік через Берестя і Польщу до Чехії, де й помер в дорозі, страждаючи від хвороби.
Конфлікт з Мстиславом та поділ Русі
У 1024 році брат Ярослава, Мстислав Хоробрий, пішов походом на Київ і навіть здобув перемогу над військом брата, проте не став княжити.
Два роки потому, у 1026 році, родичі уклали мирну угоду, поділивши Русь на дві частини.
Мстислав, як Тмутараканський князь, отримав Чернігівщину та землі по лівому берегу Дніпра.
Таким чином, остаточне об’єднання Русі сталося лише після смерті Мстислава у 1036 році.
Інгігерда – дружина Ярослава Мудрого
Влітку 1018 року до шведського короля Улофа III Шетконунга прибули посли з Новгорода. Їхньою метою було посватати його дочку Інгігерду за Ярослава Мудрого, майбутнього князя київського та правителя Русі.
Весілля відбулося 1019 року, а до Новгорода Інгігерда прибула вже влітку.
Згідно з “Сагою про Олафе Святого”, за шлюбним договором принцеса отримала в придане місто Альдейгаборг (сучасне село Стара Ладога) з прилеглими землями. Ці землі згодом отримали назву Інгрії (“землі Інгігерди” фінською мовою – “Інкеринмаа”). За проханням Інгігерди посадником Ладоги був призначений її родич, ярл Регнвальд Ульвссон.
У Новгороді Інгігерда прийняла православ’я та отримала ім’я Ірина.
Мудрий князь: розквіт Київської Русі
Правління Ярослава Мудрого (978-1054 рр.) стало золотим віком Київської Русі. Саме завдяки його мудрому правлінню держава досягла значного розквіту, ставши одним із наймогутніших та найвпливовіших політичних утворень Європи.
Внутрішня політика:
- Зміцнення правової системи: Ярослав Мудрий увійшов в історію як творець першого збірника законів Київської Русі – “Руської Правди”. Цей документ регулював різні аспекти життя суспільства, від кримінального права до сімейних стосунків. Завдяки “Руській Правді” вдалося значно зміцнити правові засади держави та забезпечити справедливість для всіх її жителів.
- Розвиток культури та освіти: За правління Ярослава Мудрого Київ перетворився на справжній центр культури та освіти. Він заснував бібліотеки, школи, храми, а також запросив до Києва численних іноземних майстрів та зодчих. Завдяки цьому в державі активно розвивалися література, архітектура, живопис та інші види мистецтв.
- Містобудівництво: За часів Ярослава Мудрого Київ значно розрісся та прикрасився величними спорудами. Саме тоді були збудовані такі відомі пам’ятки архітектури, як Софійський собор, Золоті ворота, Десятинна церква та багато інших.
Зовнішня політика:
- Розширення територій: Ярослав Мудрий вів активну зовнішню політику, спрямовану на розширення територій Київської Русі. Він успішно воював з кочівниками, здобувши перемоги над печенігами та половцями. Також йому вдалося повернути під владу Києва Червенські міста, які раніше були захоплені Польщею.
- Дипломатичні відносини: Ярослав Мудрий прагнув встановити дипломатичні відносини з іншими європейськими державами. Він видав своїх дочок за князів Франції, Норвегії та Угорщини, а також сам одружився з дочкою шведського короля. Завдяки цьому Київська Русь значно підвищила свій авторитет на міжнародній арені.
Зміцнювач християнства: Митрополит Іларіон Київський
Одним з найважливіших напрямків діяльності князя Ярослава Мудрого було зміцнення християнства на Русі. До 1039 року було завершено формування Київської митрополії, яка підпорядковувалася Константинопольському патріархату. Також було упорядковано статут Церкви на Русі, де чітко прописувалися права церковної організації та кожної духовної особи.
Митрополитів на той час призначав Константинопольський патріархат. Проте, автономія Київської митрополії зростала, і в 1051 році, за підтримки великого князя, єпископи обрали митрополитом українця Іларіона.
Іларіон Київський: перший митрополит слов’янського походження
Іларіон Київський став першим митрополитом слов’янського походження. Він відіграв значну роль у зміцненні християнства на Русі, написавши низку релігійних творів, зокрема відоме “Слово про закон і благодать”, в якому він прославляв християнство та його перевагу над язичництвом.
Діяльність Іларіона сприяла не лише духовному розвитку Київської Русі, але й посиленню її міжнародного авторитету.
Великий будівничий: Ярослав Мудрий та його епоха
Ярослав Мудрий, князь Київський, залишив по собі величний спадок не лише як мудрий правитель, але й як щедрий будівничий. За його правління Київ розквітнув, збагатившись величними храмами, що стали не лише духовними, але й освітніми, науковими та культурними центрами.
Найвідомішою з будівель Ярослава є, безсумнівно, Софійський собор. Зведений на місці перемоги над печенігами, він вражав розкішшю оздоблення. Мозаїки та фрески, створені найкращими майстрами з Греції, робили його справжнім шедевром візантійського мистецтва. Софія Київська стала не лише головним храмом Русі, але й місцем для найважливіших церемоній: сходження на князівський престол, прийняття послів та інших урочистостей.
Храми, збудовані за Ярослава, несли в собі не лише духовну місію. Вони були осередками освіти, науки та культури. Тут писалися літописи, створювалися ікони, переписувалися книги. Завдяки Ярославу розпочалася практика перекладів іноземних рукописів та книг на давньоруську мову. При Софійському соборі діяла школа богослов’я, де здобували освіту діти боярських родів. Тут же, у спеціальному приміщенні, ченці перекладали твори європейських авторів.
За правління Ярослава Мудрого Київ значно розширився. Місто стало справжньою перлиною Русі, суперником Константинополя за красою. Його площа збільшилася у 7 разів! За наказом князя були зведені величні Золоті Ворота – парадний в’їзд до Києва, оздоблений дорогоцінними металами та камінням.
Вагомий внесок у розбудову Києва зробила й дружина Ярослава – Інгігерда. На свої кошти вона збудувала та утримувала храм Святої Ірини. Її діяльність також сприяла розвитку освіти та культури на Русі.
Смерть Ярослава Мудрого
Ярослав Мудрий помер 17 або 20 лютого 1054 року у Вишгороді. Він пережив свою дружину Інгігерду на чотири роки, а старшого сина Володимира – на два.
Точна причина смерті князя невідома. Історичні джерела не дають чіткої відповіді, але, ймовірно, Ярослав помер своєю смертю. На момент смерті йому було близько 76 років, що на той час (середня тривалість життя 35-40 років) було досить похилим віком.
Смерть старшого сина Володимира в 1052 році глибоко вплинула на Ярослава. Відчуваючи старість, він почав замислюватися над долею Києва та всієї держави. Щоб уникнути міжусобиць, Ярослав вирішив змінити порядок спадкування престолу. До того часу влада переходила від батька до старшого сина, що негативно впливало на інших спадкоємців.
Ярослав запровадив “горизонтальний” принцип престолонаслідування, де влада передавалась від старшого до молодшого сина за віком.
Цей принцип дав позитивні результати лише на початку. Після смерті Ярослава в 1054 році Ізяслав став київським князем, Святослав отримав Чернігівщину, Муром і Тмуторокань, Всеволод – Переяславщину, Суздаль і Ростовщину, Ігор – Володимир-Волинський, а В’ячеслав – Смоленщину.
Однак, м’якість Ізяслава змусила його звернутися за допомогою до двох молодших братів. Так утворився тріумвірат Ярославовичів, який правив з 1054 по 1073 рік.
Згодом, “горизонтальна” система не зуміла запобігти кровопролиттю. Між братами розпочалися війни, які з часом переросли у ворожнечу між дядьками та племінниками, що призвело до поступового занепаду Київської Русі.
