1 грудня 1991 року відбувся знаковий для України всенародний референдум. Його метою було підтвердження Акта проголошення державної незалежності, ухваленого Верховною Радою ще 24 серпня того ж року. Результати референдуму стали однозначними: понад 90% українців, які взяли участь у голосуванні, підтримали ідею незалежної України. Цим самим народ України фактично поставив крапку в історії Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР).
Ухвалення Акта проголошення незалежності 24 серпня 1991 року відбулося за “досить драматичних обставин”. Лише за кілька тижнів до цього в москві сталася спроба державного перевороту, здійснена так званим Державним комітетом з надзвичайного стану (ГКЧП).
Ця група високопоставлених радянських чиновників намагалася повалити президента СРСР Михайла Горбачова, який ініціював реформи, спрямовані на перетворення радянської федеративної держави на конфедерацію. Провал путчу створив сприятливі умови для того, щоб Україна, як і інші радянські республіки, могла здійснити свій суверенітет.
“Я його підписувати не буду”
Незважаючи на плани Михайла Горбачова щодо перетворення СРСР на конфедерацію, Україна не мала наміру долучатися до цього об’єднання. Більше того, бажання стати частиною нової конфедерації виявили лише 9 з 15 республік Радянського Союзу. Леонід Кравчук, тодішній голова Верховної Ради України, рішуче відхиляв усі пропозиції Горбачова щодо підписання конфедеративного договору, категорично заявляючи: “Я його підписувати не буду”.
Однак, є всі підстави вважати, що без застосування шантажу та провокацій москва навряд чи погодилася б мирно відпустити Україну в самостійне плавання. Існує висока ймовірність того, що сценарій розпаду СРСР міг би розвиватися за значно більш конфліктним сценарієм.
У разі успіху державного перевороту, здійсненого ГКЧП, ситуація для України склалася б надзвичайно критично. Путчисти, які прагнули відновити колишню радянську імперію, безумовно, запровадили б надзвичайний стан та вжили б усіх можливих заходів для придушення будь-яких проявів сепаратизму.
Однак, на щастя, спроба державного перевороту 22 серпня 1991 року провалилася. Хоча організатори путчу були заарештовані, політичний авторитет Михайла Горбачова був підірваний настільки, що він уже не мав достатніх ресурсів для реалізації своїх планів щодо конфедерації. Саме цей фактор, поряд із рішучими діями українського керівництва, створив сприятливі умови для проголошення незалежності України.
Кандидати-агітатори
Напередодні історичного рішення Верховної Ради України, 23 серпня, київський район Печерськ, де зосереджені органи влади, буквально кипів від активності. А вже наступного дня, 24 серпня, депутати зібралися на засідання, щоб ухвалити документ, який назавжди змінить хід історії України – Акт проголошення незалежності.
Абсолютна більшість народних обранців – 346 депутатів – підтримали цей важливий документ. Однак, для того, щоб легітимізувати новий статус держави і забезпечити незворотність цього рішення, було вирішено провести всеукраїнський референдум. Крім того, існувало розуміння того, що рішення референдуму на відміну від рішень парламенту не може бути скасоване наступними скликаннями.
Саме Леонід Кравчук, тодішній Голова Верховної Ради, запропонував об’єднати референдум з першими в історії України президентськими виборами, призначеними на 1 грудня. Таким чином, передвиборча кампанія основних кандидатів у президенти – Леоніда Кравчука, Вячеслава Чорновола та Левка Лук’яненка – автоматично перетворилася на масштабну агітаційну кампанію на підтримку Акту проголошення незалежності.
“Так, підтверджую”
1 грудня 1991 року по всій території України розпочали свою роботу 34 093 виборчі дільниці. Громадяни, які прийшли на ці дільниці для здійснення свого громадянського обов’язку, отримували два бюлетені.
Перший бюлетень був призначений для голосування на президентських виборах, де було представлено шість кандидатів. Однак, основною подією того дня став саме всеукраїнський референдум щодо незалежності України. Саме тому другий бюлетень містив лише одне, але водночас найважливіше питання: “Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?”. Громадянам пропонувалося дати одну з двох можливих відповідей: “Так, підтверджую” або “Ні, не підтверджую”.
Результати всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року були переконливими. Понад 90% громадян, які взяли участь у голосуванні, підтримали Акт проголошення незалежності України. Цей високий показник підтримки продемонстрував прагнення українського народу до самостійності та створення власної держави.
Варто зазначити, що підтримка незалежності була високою не лише в центральних і західних регіонах України, а й на сході країни, зокрема в Донецькій та Луганській областях, а також в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь. Це свідчило про те, що бажання жити в незалежній Україні було об’єднуючим фактором для всього українського народу.
Референдум мав чіткий і однозначний характер. Його результати були обов’язковими для виконання і не потребували додаткового затвердження. Таким чином, 1 грудня 1991 року Україна фактично припинила своє існування як складова частина Радянського Союзу і на мапі світу з’явилася нова самостійна держава.
Наслідки референдуму не забарилися. Якщо до проведення всеукраїнського голосування жодна країна світу офіційно не визнала незалежність України, то вже протягом грудня 1991 року понад 40 держав встановили дипломатичні відносини з новою українською державою. Це свідчило про визнання світовою спільнотою права українського народу на самовизначення та створення власної держави.
