Як виглядала Україна в лютому 1920 року очима сучасників? Відкриємо архіви іноземної преси та видань української діаспори. Зануримося в атмосферу того часу, прочитаємо про події, які тоді відбувалися, і побачимо, як світ сприймав боротьбу за незалежність України.
Картина життя
Український тижневик “Воля”, що видавався у Відні, наводить свідчення одного з видатних українських політичних діячів про ситуацію в Україні. Згідно з цим свідченням, хоча більшовики формально контролюють всю територію України, їхнє становище надзвичайно нестабільне. Більшовицькі війська зосереджені переважно у великих містах та вздовж залізничних шляхів. Села ж, які становлять більшу частину території, не визнають більшовицької влади. Кожне село живе власним життям, не підкоряється жодним зовнішнім силам і активно протистоїть спробам більшовиків реквізувати майно.
Розбіжність політичних поглядів серед населення України 1920 року
Інформація, подана у віденському тижневику “Воля”, свідчить про значні розбіжності у політичних симпатіях населення різних регіонів України у 1920 році. Ці розбіжності були тісно пов’язані з географічним розташуванням та військовими діями.
На сході України, зокрема на Полтавщині, Херсонщині та Київщині, де військові дії були менш інтенсивними, більшість населення виявляла симпатії до української влади. Це свідчить про те, що ідея самостійної української держави знайшла підтримку серед значної частини населення центральних і східних регіонів.
Ситуація на заході України була зовсім іншою. На Волині та Поділлі, які були ближче до польського фронту, спостерігалася значна підтримка більшовиків. Цей факт можна пояснити кількома причинами:
- Вплив пропаганди: Більшовики активно проводили пропагандистську роботу серед населення, обіцяючи соціальну справедливість та покращення життя.
- Страх перед польською окупацією: Частина населення побоювалася польської окупації і бачила в більшовиках менше зло.
- Військові дії: Постійні військові дії та зміна влади могли дезорієнтувати населення і сприяти зростанню підтримки тих сил, які на той момент контролювали певну територію.
На півдні України, зокрема на Катеринославщині та Таврії, панувала анархія. Діяльність Нестора Махна та його армії суттєво вплинула на ситуацію в регіоні. Ідеї анархізму знайшли відгук серед частини населення, особливо серед селян, які прагнули позбутися будь-якої влади. Часті зміни влади та відсутність централізованої влади сприяли поширенню безладу та бандитизму.
Гуманітарна катастрофа в Україні 1920 року очима місії Червоного Хреста
Звіт майора Ледерея, опублікований у швейцарській газеті “Revue Internationale de la Croix Roug”, надає жахливі свідчення про гуманітарну катастрофу, що розгорнулася в Україні 1920 року. Окунувшись у пекельну реальність Жмеринки, Проскурова та Кам’янця-Подільського, місія Червоного Хреста зафіксувала масштабні руйнування та гострий дефіцит найнеобхідніших товарів.
Особливо гостро відчувався брак одягу. Жінка одного з місцевих лікарів була змушена виготовити собі сукню з мішка, а німецький підофіцер, який перебував у Жмеринці, тиждень не міг знайти штанів, незважаючи на люті морози. Дефіцит паперу призвів до того, що служниці в готелях збирали папір з унітазів, мили його та використовували повторно.
Інфраструктура була повністю зруйнована: вагони, паротяги перебували в жахливому стані, а відсутність вугілля та дров ускладнювала ситуацію ще більше. Спекуляція, корупція та злочинність процвітали, поглиблюючи страждання населення.
Валютний хаос в Україні 1920 року
Часті зміни влади в Україні на початку XX століття призвели до безпрецедентного валютного хаосу. Кожна нова влада, що приходила до влади, вводила власну грошову одиницю, що створювало значні труднощі для населення.
Як свідчить тижневик “Воля”, у містах, таких як Кам’янець-Подільський, одночасно обігували різноманітні валюти: карбованці Директорії УНР, польські та німецькі марки, російські рублі (так звані “керенки”), а також гривні різних зразків. Курси обміну між цими валютами постійно коливалися, ускладнюючи будь-які фінансові операції.
У Вінниці ситуація була дещо іншою. Українські гривні цінувалися значно вище за радянські рублі, які більшовики намагалися запровадити як єдиний платіжний засіб. Однак селяни відмовлялися приймати радянські рублі, надаючи перевагу національній валюті.
Ця ситуація свідчить про те, що українські гривні користувалися більшою довірою серед населення, оскільки асоціювалися з українською державністю. Селяни були готові платити вищу ціну за товари, розраховуючись гривнями, а не радянськими рублями.
Київ під більшовицькою владою: контрасти повсякдення
Згідно з інформацією, наданою тижневиком “Воля”, Київ у 1920 році перетворився на значущий військовий центр для більшовиків, які використовували місто як базу для своїх операцій на південному фронті. Хоча місто було наповнене військовими, їхній стан був досить плачевним.
Незважаючи на війну та окупацію, у Києві продовжувало існувати цивільне життя. Функціонували українські школи різного рівня, університет, театри та книгарні. Українська інтелігенція, не маючи точних відомостей про діяльність Директорії УНР, поступово інтегрувалася в радянську систему. Однак, книгарні відчували гострий дефіцит літератури, що свідчило про обмеженість культурного життя.
Незважаючи на скрутне економічне становище, у місті спостерігалася висока інфляція та дорожнеча. Парадоксально, але ресторани були переповнені відвідувачами, а на вулицях можна було зустріти багато елегантно одягнених людей. Це було пов’язано з тим, що більшовики намагалися створити видимість нормального життя і не переслідували людей за їхній зовнішній вигляд.
Проте, за цією зовнішньою привабливістю ховалася серйозна гуманітарна криза. Місто страждало від гострої нестачі медичних працівників та ліків, що призводило до високої смертності.
Таким чином, Київ 1920 року був містом контрастів: з одного боку, це було важливе військове укріплення, з іншого – місто, де продовжувало існувати цивільне життя, хоча й зі значними обмеженнями.
Петлюра та його політичні маневри: міфи і реальність
Фігура Симона Петлюри в українській історії завжди викликала жваві дискусії. На початку 20-х років минулого століття навколо його особи та планів на майбутнє України ходило багато чуток і легенд.
Український тижневик “Воля” передавав різноманітні версії про долю Петлюри: від легенд про його швидке повернення в Україну з великим військом до історій про його нібито бідне існування в польському полоні. Ці чутки свідчили про те, наскільки гострою була тема повернення до влади лідера УНР серед українського населення.
Паралельно з цими чутками, польська газета “Gazeta Warszawska” повідомляла про більш конкретні деталі щодо перебування Петлюри у Варшаві. За даними польської преси, Петлюра уклав угоду з Пілсудським, за якою Польща визнавала незалежність України та обіцяла надати військову допомогу. Однак, за іншими джерелами, Петлюра погодився на передачу управління Україною Польщі на 25 років, визнавши нездатність українців самостійно побудувати державу.
