10 березня – особлива дата в календарі кожного українця. Саме цього дня ми відзначаємо День Державного гімну – мелодії, яка об’єднує мільйони сердець і є невід’ємною частиною нашої національної ідентичності. Історія створення українського гімну сягає корінням у XIX століття. Слова цього патріотичного твору, що прославляють волю і незалежність України, з’явилися ще у 1862 році. А мелодія, яка додала їм крила, була написана роком пізніше. Давайте разом зануримося в захопливу історію створення одного з найважливіших символів нашої держави.
Павло Чубинський – історія створення гімну
На початку 1860-х років, у час жорсткої антиукраїнської політики в Наддніпрянській Україні, виникли таємні громади. Ці організації, незважаючи на переслідування, прагнули відродити українську культуру, освіту та мову. Одним із активних членів київської громади був Павло Чубинський – талановитий фольклорист, етнограф і поет.
Саме в атмосфері патріотичного підпілля, надихнувшись піснями польських і сербських борців за свободу, Павло Чубинський створив свій безсмертний вірш. У вересні 1862 року, під враженням палкого сербського приспіву про боротьбу за волю, він експромтом написав слова, які згодом стали основою Державного гімну України: “Ще не вмерла України і слава, і воля…”.
У 1863 році вірш вперше побачив світ на сторінках львівського часопису “Мета”. Присвятивши його Тарасу Шевченку, Чубинський, однак, не підписав свій твір. Це призвело до того, що авторство вірша довгий час приписували Великому Кобзареві, а інколи його навіть вважали народною піснею. Лише згодом істина стала відома, і ім’я Павла Чубинського назавжди увійшло в історію української культури.
Історія музики гімну України
Створений Павлом Чубинським вірш швидко знайшов відгук серед української інтелігенції. Завдяки діяльності таємних громад, які об’єднували патріотично налаштованих людей, твір поширювався серед українців, здобуваючи все більшої популярності. В процесі цього поширення вірш зазнавав певних змін, доповнень і адаптацій.
Першим музику до цього вірша написав видатний український композитор Микола Лисенко. Однак саме композитор і священик Михайло Вербицький створив мелодію, яка назавжди увійшла в історію. Спочатку він написав пісню для голосу з гітарним акомпанементом, а згодом створив більш розроблену версію для хору з оркестром. Мелодія Вербицького виявилася надзвичайно вдалою і гармонійно доповнила патріотичні слова Чубинського.
Завдяки своїй проникливості та мелодійності, пісня швидко набула статусу народної. Її виконували хори на західноукраїнських землях, а також за кордоном, де її перекладали англійською та німецькою мовами. У процесі цього поширення текст пісні зазнавав деяких змін, наприклад, слово “вороги” іноді замінювали на більш пом’якшене “воріженьки”.
Таким чином, пісня “Ще не вмерла України і слава, і воля…” пройшла шлях від літературного твору до народної пісні, а згодом і до національного гімну. Вона стала символом боротьби українського народу за свободу і незалежність, об’єднавши українців усього світу.
Офіційне визнання- гімну України
З 1863 року пісня “Ще не вмерла України і слава, і воля…” пережила чимало випробувань часом. Її мелодія лунала на урочистих зібраннях часів Української революції 1917-1921 років, надихаючи українців на боротьбу за незалежність. У 1939 році вона стала гімном Карпатської України, демонструючи прагнення українців до самовизначення. Навіть під час Другої світової війни пісня не змовкла, граючи на зібраннях Української повстанської армії, підтримуючи дух боротьби за вільну Україну.
Однак, за радянської доби, коли проводилася політика українізації, а потім русифікації, пісня Чубинського і Вербицького була заборонена. Радянська влада прагнула створити новий гімн, який би відображав ідеологію соціалізму і підкреслював нерозривний зв’язок України з СРСР. Так з’явився гімн “Живи, Україно, прекрасна і сильна” Павла Тичини, який, однак, так і не зміг викликати в народі таких глибоких почуттів, як пісня Чубинського.
Із проголошенням незалежності України у 1991 році, пісня “Ще не вмерла України і слава, і воля…” нарешті отримала офіційне визнання. У січні 1992 року її було затверджено як Державний гімн України. Таким чином, пісня, яка пережила заборони і переслідування, стала символом незалежної української держави, об’єднавши українців усього світу. Її мелодія і слова продовжують надихати нові покоління на боротьбу за свободу, демократію і процвітання України.
