У червні 1692 року сумна слава спiткала невелике американське містечко Салем. Саме тут, на суді, винесли смертний вирок Бріджит Бішоп, звинувативши її в чаклунстві. Це стало початком жахливих подій, які пізніше назвуть “салемськими процесами”. Хвиля масової істерії охопила колонiю Массачусетс: понад двісті людей опинилися за гратами, а дев’ятнадцять невинних загинули на шибениці.
Хоча в 1697 році суд визнав процеси помилковими, їхній відлуння пролунало на весь світ. Історія Салему стала одним з найвідоміших прикладiв того, як страх і недовіра можуть призвести до трагічних наслідкiв. Варто пам’ятати, що подібні події відбувалися не лише в Америці. Впродовж столiть, особливо в Середньовіччі, Європа охоплювалася хвилями “полювання на відьом”. Тисячі жінок і чоловіків, яких підозрювали в спілкуванні з нечистою силою, зазнавали жорстоких тортур і страт.
Читайте також: українська відьма, яка підкорила світ: історія успіху “Конотопської відьми”! Як повість Квітки-Основ’яненка надихнула сучасних митців
А як же було в Україні? І на наших землях не оминули лиха середньовiчної Європи. Хоча масштаби “полювання на відьом” в Україні були меншими, ніж у деяких західноєвропейських країнах, проте й тут були випадки переслідування і страт людей, яких звинувачували в чаклунстві.
Що сталося в Салемі?
У лютому 1692 року тихе поселення Салем сколихнула дивна та жахлива подiя. Дев’ятирічна Елізабет Вільямс та її одинадцятирiчна кузина Ебігейл, дочка пастора Семюела Перріса, почали страждати від незрозумiлих нападів. Вночі дівчатка кричали, корчилися та завмирали у неприродних позах. Місцевий лікар не змiг знайти жодних фізичних ознак хвороби, а його колега з сусіднього містечка визнав, що ці напади були набагато сильнішими, ніж при епілепсії.
Причина цих нападів залишається загадкою і досі. Деякі дослідники припускають, що це могло бути масове отруєння споринням або спалах рідкісної форми енцефаліту. Однак, релiгійний менталітет пуританської громади Салему схилявся до іншого пояснення. Поселенням поповзли чутки про відьом, які начебто прокляли його жителiв.
Першими жертвами цих підозр стали темношкіра рабиня Перріс Тітуба, Сара Осборн, яка рідко відвідувала церкву, та бездомна Сара Гуд. Їх допитували кілька днів. Осборн і Гуд наполягали на своїй невинуватості, але Тітуба зізналася, що до неї та інших “відьом” приходив диявол і наказав їм служити йому. Це зізнання стало “доказом” присутності нечистої сили та приводом для початку справжнього полювання на відьом.
Уникнути підозр та звинувачень не міг ніхто – незалежно від віку, статі та соціального статусу. Заарештовували жінок, чоловіків, навіть дітей. Чотирирічна дочка Сари Гуд була визнана винною лише через те, що боязко відповідала перед судом. Першою жертвою “полювання на відьом” стала Бріджит Бішоп, яку звинуватили у використанні приворотних заклять та наведенні вроків. Її повісили.
З лютого 1692 по травень 1693 року було страчено 19 людей, один чоловік був розчавлений камінням, а близько 200 осіб потрапили до в’язниці. Ця трагічна історія, відома як “процес над салемськими відьмами”, стала лише одним епізодом з 300-річного періоду активного переслідування відьом у Європі та Америці.
Молот відьом у середньовічній Європі
У 1484 році папа римський Інокентiй VIII видав буллу “Усiма силами душі”, яка стала поворотним моментом у ставленні церкви до чаклунства. Цим документом він офіційно визнав існування відьом і надав надзвичайні повноваження інквiзиторам Генріху Крамеру та Якобу Шпренгеру. Ці двоє чоловіків згодом написали сумнозвісний трактат “Молот відьом”, який став своєрідним посібником для мисливцiв на відьом.
“Молот відьом”, разом з десятками інших демонологічних трактатiв, що з’явилися протягом наступних 150 років, призвів до масових переслідувань людей, звинувачених у чаклунстві. В цей період відбулося понад 100 тисяч судів, в результаті яких до страти було засуджено приблизно 40-50 тисяч осіб. Звинувачення проти “відьом” були найрізноманітнiшими: напади на дітей, вбивства, хвороби, наведення вроків, спричинення імпотенції та безпліддя, псування врожаїв.
Полювання на відьом стало невід’ємною частиною середньовічної Європи, і Україна не була винятком. Однак, інквізиція тут ніколи не мала такого розмаху, як у Західній Європі. В XVI-XVIII століттях український народ вже був досить християнізований, і лише в гірських районах зберігалися залишки язичницьких вірувань. Але навіть ці прояви язичництва засуджувалися церквою та владою.
