Кожної четвертої суботи листопада Україна скорботно вшановує пам’ять мільйонів невинних жертв, погублених жахливими голодоморами XX століття. Найбільш жорстоким і масштабним серед них став Голодомор 1932-1933 років, який назавжди врізався в нашу історію кривавою раною.
Історики переконливо доводять, що причиною цієї страшної трагедії стала злочинна політика радянської влади. Примусові хлібозаготівлі, що супроводжувалися репресіями, стали смертельним ударом по українському селянству. Мільйони людей, серед яких було чимало дітей та літніх людей, були приречені на повільну мученицьку смерть від голоду.
Читайте також: голодомор в Україні (1932—1933) Як жив Київ під час Голодомору?
Голодомор 1932-1933 років забрав життя щонайменше 3,9 мільйонів українців. Це був справжній геноцид. Цілеспрямоване знищення українського народу. Сьогодні вже майже 30 країн світу визнали цей страшний злочин проти людства. Однак, на жаль, досі знаходяться ті, хто намагається заперечувати очевидне.
1. Геноцид
У 2006 році наша Верховна Рада офіційно назвала речі своїми іменами: Голодомор 1932-33 років – це був геноцид українського народу. І це не просто слова. Сьогодні вже немає сумнівів, що сталінський режим свідомо морив з голоду мільйони українців.
Світ визнає цю страшну правду. Європейський парламент, ООН, Ватикан і парламенти багатьох країн, таких як Німеччина, Франція, США, Канада та інші, також визнали Голодомор геноцидом. Це означає, що міжнародна спільнота стала на наш бік і засудила злочини комуністичного режиму.
На жаль, росія досі відмовляється визнати Голодомор геноцидом. Вони намагаються змалювати його як якусь природну катастрофу, яка торкнулася не лише України. Але ж це неправда! Історичні документи чітко свідчать, що Голодомор був спланованою акцією! Яка була спрямованою проти українського народу.
Український суд також підтвердив, що Голодомор був геноцидом. Він назвав імена тих, хто віддав наказ морити з голоду мільйони людей: Сталін, Молотов, Каганович і інші. Ці люди мають відповісти за свої злочини перед історією.
2. Кількість жертв
Скільки ж насправді людей загинуло під час Голодомору? Це питання досі хвилює істориків та дослідників. Точна кількість жертв досі не встановлена, і на це є кілька причин. По-перше, радянська влада свідомо приховувала масштаби трагедії, знищуючи документи та маніпулюючи статистикою. По-друге, методи дослідження Голодомору постійно вдосконалюються, і з часом з’являються нові дані.
Однак, є одне дослідження, яке вважається найбільш ретельним і науково обґрунтованим. Вчені з Інституту демографії провели величезну роботу, аналізуючи різні статистичні дані та використовуючи сучасні методи. За їхніми підрахунками, під час Голодомору загинуло близько 3,9 мільйонів українців. Це дуже велика цифра, яка важко уявляється.
Але це ще не все! Вчені також підрахували, що через голод і страх перед майбутнім багато пар відмовлялися народжувати дітей. Тому, крім мільйонів загиблих, Україна недорахувалася ще близько 600 тисяч ненароджених дітей. Вражає, чи не так?
3. Географія голоду
Масовий голод торкнувся не лише України. Він також лютував на Поволжі, Кубані, в Білорусі, Казахстані та інших регіонах СРСР. Однак саме Україна стала епіцентром цієї трагедії. Більше 40% українського населення проживало на територіях, найбільш постраждалих від голоду.
Чому ж саме Україна стала основною жертвою цього злочину? Чому так сталося? Справа в тому, що наша земля завжди славилася родючими полями. Радянська влада, бажаючи зміцнити свою владу і експортувати зерно, встановила для українських селян нереальні плани хлібозаготівель. Селян позбавляли всього, навіть насіння для наступного врожаю. І це був лише початок.
Голод охопив майже всю територію України. Найбільше постраждали центральні та східні області: Харківщина, Київщина, Полтавщина і багато інших. У деяких селах і містах від голоду померла кожна п’ята людина.
4. Дюранті та перша згадка в пресі
Історія Голодомору нерозривно пов’язана з іменами журналістів, які наважилися розповісти світові про цю страшну трагедію. Їхні репортажі стали першими променями світла, що пробивалися крізь тоталітарну темряву радянської пропаганди.
Перші свідчення
Одним з перших, хто забив на сполох, був англійський журналіст Малкольм Маґерідж. Подорожуючи Україною та Кубанню, він став свідком жахливих наслідків голоду: масової загибелі людей, знесилених селян, спустошених сіл. Хоча радянська влада швидко заборонила іноземним журналістам відвідувати ці регіони, Маґерідж встиг опублікувати свої враження, які викликали резонанс у світовій пресі. Були навіть дебати в Британії в 34-році!
Гарет Джонс: ціна правди
Ще одним сміливим журналістом став Гарет Джонс. Він не лише відвідав Україну, але й взяв інтерв’ю у самого Сталіна. Однак, побачивши жахливу реальність, Джонс вирішив розповісти правду. Його стаття “Тут немає хліба” стала сенсацією. Джонс загинув за загадкових обставин невдовзі після публікації. Його історія лягла в основу фільму “Ціна правди”, який розповідає про боротьбу одного журналіста проти тоталітарної системи.
Дюранті: пропагандист чи жертва обставин?
На тлі цих сміливих розслідувань виділяється постать Волтера Дюранті, кореспондента New York Times у москві. Спочатку він заперечував масштаби голоду, стверджуючи, що “росіяни голодують, але не вмирають від голоду”. Однак, під тиском фактів, змушений був визнати масштаби трагедії.
Дюранті є неоднозначною фігурою. З одного боку, він отримав Пулітцерівську премію за свою роботу, але з іншого – його ранні заперечення голоду слугували радянській пропаганді. Чи був він свідомим співучасником брехні, чи просто намагався вижити в умовах тоталітарного режиму – це питання досі залишається відкритим.
Чому це важливо?
Історія журналістів, які викривали Голодомор, нагадує нам про важливість свободи слова та незалежної журналістики. Вони ризикували своїм життям, аби донести правду до світу. Їхні репортажі стали першим кроком до визнання Голодомору геноцидом українського народу.
Сьогодні, коли ми згадуємо жертв Голодомору, важливо пам’ятати і тих, хто допомагав нам зберегти пам’ять про цю трагедію. Журналісти, які не побоялися сказати правду, назавжди залишаться в наших серцях як символи мужності і відданості ідеалам правди і справедливості.
