Микола Лисенко – постать, ім’я якого золотими літерами вписане в історію української культури. Його музика стала невід’ємною частиною нашого культурного коду, а його внесок у розвиток української композиторської школи важко переоцінити. Сьогодні, вшановуючи пам’ять цього видатного митця, ми зазирнемо за лаштунки його творчої майстерні і заглибимося в історії його особистого життя.
Крім геніального таланту композитора, Микола Лисенко був ще й людиною з палким серцем, яке переживало глибокі почуття. Його життя було сповнене яскравих емоцій, серед яких особливе місце посідало кохання. І хоча його музика – це, мабуть, найвідоміший вияв його почуттів, у його житті було ще кілька жінок, які відіграли важливу роль.
Читайте також: хто винайшов гімн України? Історія створення державного гімну України
Сьогодні ми розповімо про чотири кохання Миколи Лисенка, кожне з яких залишило свій слід в його творчості та житті.
Микола Лисенко- біографія
Микола Лисенко, видатний український композитор, народився 22 березня 1842 року в селі Гриньки на Полтавщині. Він походив з дворянського роду і з дитинства отримав добру освіту. Музичні здібності Миколи проявилися ще в гімназійні роки. Завдяки матері, яка прищепила йому любов до мистецтва, юний Лисенко опанував гру на музичних інструментах, танці та мови.
Після гімназії Лисенко вступив до Харківського університету, а згодом перевівся до Київського університету Святого Володимира. Паралельно зі здобуттям вищої освіти, він активно займався музикою. У студентські роки Микола Лисенко вже був досвідченим диригентом і брав активну участь у громадському житті, зокрема, в діяльності “Київської Громади”.
Прагнучи поглибити свої музичні знання, Лисенко вирушив до Німеччини, де навчався в Лейпцизькій консерваторії. Саме там він видав свою першу збірку українських пісень, яка стала знаковою подією в історії української музики.
Повернувшись до Києва, Микола Лисенко повністю присвятив себе творчості та громадській діяльності. Його музика стала невід’ємною частиною культурного життя України, а він сам – визнаним лідером української композиторської школи.
Три історії кохання Миколи Лисенка
Юні роки Миколи Лисенка були сповнені не лише навчання та музики, а й перших закоханостей. Його тісні стосунки з українським письменником Михайлом Старицьким, який доводився йому троюрідним братом, додали ще більше яскравих фарб у його юнацькі роки. Разом вони проводили багато часу, гуляючи селами та відвідуючи вечорниці. Саме на одному з таких вечорів вони зустріли дівчину на ім’я Текла, яка запалила серця обох юнаків.
Почуття, які виникли у молодих людей до Текли, були настільки сильними, що вони вирішили поділитися ними з нею особливим чином. Брати ухвалили спільне рішення – написати пісню, присвячену коханій дівчині. Михайло Старицький взяв на себе написання слів, а Микола Лисенко – створення музики. Цей творчий тандем став першим досвідом їхньої спільної роботи, яка в майбутньому принесла їм славу і визнання.
Викладачка Лесі Українки
Ольга О’Коннор, донька шляхетних батьків шотландсько-французького походження, була не просто жінкою, а справжньою музою для Миколи Лисенка. Її музичний талант, особливо прекрасне сопрано, полонив серце композитора. Будучи двоюрідною племінницею Лисенка, вона була знайома з ним з дитинства, але саме в юності між ними спалахнули почуття. Їхній союз був благословенний не лише любов’ю, а й спільним захопленням музикою.
Однак доля підготувала для цієї пари випробування. Спадкова хвороба поступово підірвала здоров’я Ольги, позбавивши її прекрасного голосу, який колись так захоплював Лисенка. Ця втрата стала для неї справжнім ударом, зануривши її в глибоку депресію. А неможливість мати дітей ще більше поглибила їхню особисту трагедію.
Незважаючи на всі труднощі, подружжя намагалося зберегти свої стосунки. Але тягар хвороби та відсутність дітей виявилися занадто важкими. Розлучення в той час було складним і мало серйозні наслідки, особливо для чоловіка, якого могли позбавити права викладати. Адже саме викладацька діяльність була основним джерелом доходу для сім’ї. Тому Лисенко та Ольга вирішили розійтися, але не розривати шлюб офіційно.
Їхнє кохання знайшло своє відображення у творчості Миколи Лисенка. Романс “Коли розлучаються двоє” на слова Генріха Гайне став гімном їхнього розставання. Це був крик душі, сповнений туги і розпачу. Крім цього романсу, Лисенко присвятив Ользі О’Коннор ще одинадцять своїх творів, що свідчить про глибину його почуттів. Вона була єдиною жінкою, якій композитор присвятив стільки своїх творів.
Генеральний писар війська Лисенкова
Знайомство Миколи Лисенка з Ольгою Липською стало новою, яскравою сторінкою в його житті. Це знайомство відбулося в Чернігові, під час одного з концертів, де Лисенко виступав як піаніст і викладач. Саме тоді він зустрів молоду, талановиту дівчину Ольгу, яка мала неабиякі музичні здібності.
За бажанням батька Ольги, Лисенко став її викладачем з фортепіано. Це стало початком їхніх більш тісних стосунків. Молода дівчина переїхала до Києва, де жила разом з відомим композитором. Протягом тривалого часу їхній роман залишався таємницею, адже суспільство того часу до позашлюбних зв’язків ставилося досить консервативно. Згодом пара все ж вирішила жити разом, у цивільному шлюбі.
Ольга Липська стала не лише музою, а й вірною супутницею життя Миколи Лисенка. Вона подарувала йому сімох дітей, хоча, на жаль, двоє з них померли в дитинстві. Незважаючи на велику родину та численні обов’язки, Ольга повністю присвятила себе чоловікові та його творчості. Вона стала його вірною помічницею, підтримувала його у всіх починаннях і створила в домі атмосферу тепла та затишку.
Лисенко називав свою дружину “правою рукою та генеральним писарем війська Лисенкова”. Це свідчить про те, наскільки важливу роль відігравала Ольга в його житті. Вона була не лише його дружиною, а й соратницею, яка допомагала йому в роботі, вела домашнє господарство і виховувала дітей.
Однак, доля приготувала для цього щасливого подружжя трагічне випробування. Під час народження сина Тараса, Ольга померла у віці 40 років. Ця раптова смерть стала великим ударом для Лисенка. Він втратив не лише кохану дружину, а й вірного друга та помічника.
Муза Миколи Лисенка
У поважному віці, коли здавалося б, пристрасті вже вляглися, Микола Лисенко зустрів нове кохання. Його серце полонила молода, 17-річна Інна Андріанопольська, студентка Інституту шляхетних дівчат, де викладав сам композитор. Ця різниця у віці в 44 роки не стала на заваді їхнім почуттям. Лисенко, немовби знову пережив молодість, відчуваючи прилив сил та натхнення.
Однак, їхнє кохання зіштовхнулося з суворими реаліями того часу. Батьки Інни були категорично проти такого союзу, вважаючи його неприйнятним. Щоб розлучити закоханих, вони відправили доньку подалі від Києва. Але відстань не змогла загасити почуття між ними. Лисенко та Інна продовжували листуватися, виливаючи на папір свої найпотаємніші думки та почуття.
У своїх листах до Інни, Лисенко зізнавався у своїй безмежній любові. Він писав про те, як сумує за нею, як її образ не виходить у нього з голови. Його слова були сповнені пристрасті та відчаю. “Кидаюсь, не знаходжу місця собі, кусаю губи, задурюю голову чимось іншим, не допомагає, лізе в стулені очі любий образ, і знову з ним радість і мука кохання…” – ці рядки стали яскравим свідченням глибини його почуттів.
Популярність Лисенка серед молодих дівчат стала додатковим випробуванням для їхніх стосунків. Інна ревнувала свого коханого, бачачи, як багато жінок захоплюються його талантом і особистістю. Ці ревнощі навіть призвели до сварки з її подругою.
