Василь Сухомлинський – це не лише видатний педагог, а й талановитий письменник, який залишив після себе багатий літературний спадок. Хоча його ім’я найчастіше пов’язують з педагогікою, його творчість охоплює широкий спектр жанрів.
Для дорослих Василь Сухомлинський писав публіцистичні статті та наукові праці, присвячені проблемам виховання. А для дітей він створював цілі світи за допомогою казок, оповідань і віршів. Його твори для найменших читачів відзначаються простотою і ясністю мови, а також наявністю виховного компоненту, який ненав’язливо формує у дітей правильні цінності.
У віршах, призначених для старших дітей, Василь Сухомлинський звертається до тем, близьких кожному українцю. Він оспівує рідну землю, згадує про героїчне минуле народу, а також відображає зміни, які відбуваються в суспільстві. Автор використовує прості і зрозумілі образи, а також часто звертається до повторень, що допомагає краще запам’ятати вірші.
Читайте також: 5 віршів Михайла Коцюбинського
Художні засоби, які використовує Василь Сухомлинський у своїх творах, досить різноманітні. Серед них можна виділити метафори, епітети, риторичні запитання та персоніфікацію. Завдяки вдалому поєднанню цих засобів, його вірші стають яскравими і емоційними, легко запам’ятовуються і викликають у читача глибокі почуття.
Збірка віршів Василя Сухомлинського для дітей
Твори Василя Сухомлинського, особливо вірші для дітей про добро і дружбу, на жаль, не так часто зустрічаються на сторінках сучасних дитячих книжок. Це справді дивно, адже його мудрі думки та прості, але глибокі рядки могли б стати чудовим джерелом натхнення для малечі. Незважаючи на це, деякі видавництва все ж таки включають його твори до своїх збірок. Ми зібрали для вас збірку найкращих віршів Сухомлинського для дітей.
1. Дивина
Лошатко танцювало в парку.
Було там гамірно і жарко.
Втомилося, на лаву впало,
Яку недавно фарбували.
Прокинулося: що за гра?
Таке смугасте, як матрац.
Дивується: оце загадка.
Я зебра вже чи ще лошатко?
2. Я був на далекій чужині:
Я був на далекій чужині, –
Там небо таке ж голубе,
Та тільки нема Батьківщини,
Нема там, Вітчизно, тебе.
Бо в ріднім краю над землею
Чистіша і глибша блакить
І сонце Вітчизни моєї
Яскравіше в небі горить.
Я був на далекій чужині,
Дивився на зорі ясні –
Одні вони в небі осіннім,
Та в серці людськім не одні.
Я очі прекрасні й відверті
В країнах чужих зустрічав,
Та вірним лишився до смерті
Далеким і рідним очам.
Бо в них неповторно – єдине
Єднання думок і чуттів,
Бо в них видно душу людини,
Красиву й правдиву в житті.
Я слухав пісні на чужині –
Хороші думки в тих словах,
Але то не крила орлині,
Що є в наших рідних піснях…
3. Щаслива цвіте Україна:
Стоїть над Дніпром невмирущий
Поет український бунтар,
Увічнений в бронзі, граніті
І в серці народнім Кобзар.
Коли у степах України
Настане світанку пора,
Вдивляються очі поета
В широкі простори Дніпра.
І бачить поет Україну
Не ту, що колись оспівав,-
Встає перед ним Придніпров’я
В чудовому сяйві заграв.
В сліпучих огнях Дніпрельстану –
Муровані села в садах,
Ведуть трактори електричні
Плуги на безкраїх ланах.
І люди – не ті, що німими
З дітками на панщину йшли,
Не ті, що скорботу одвічну
В серцях до могили несли.
У праці оновленій щастя
Знайшов своє звільнений люд:
Іде на роботу з піснями,
Що славлять Вітчизну і труд.
І скоро Дніпро повноводний
Віддасть свої води живі
Просторам пустині, де землю
І трави сушив суховій.
4. Олександрія:
Поїзд підходить до рідного міста.
– Олександрія! – сказав провідник.
Бачу в вікні незнайомі квартали,
Тихий майдан біля колії зник.
Серце схвильоване б’ється частіше
(Рідний бо дим нам солодкий, мовляв…).
Світлі будинки стоять на майдані,
Там, де пустир непривітний лежав.
Ось шахтарі поспішають на зміну,
Кличе до шахти веселий гудок;
Йду мимоволі за місто, до шахти,
За шахтарями прискорюю крок.
Там, де село починалося тихе,
Де ми в дитинстві ловили щурів, –
Знову квартали, і вже прийнялися
Перші дерева шахтарських садків.
Біля нового шахтарського клубу
Дошка пошани, – портрети на ній
Друзів дитинства, що славу приносять
Олександрії моїй трудовій.
Здраствуйте, друзі мої однолітки!
Кожен із вас по сторінці вписав
В скромний літопис шахтарського міста,
Щоб розцвіла його юна краса,
Щоб поїзди по просторам Вітчизни
Вугіль із нашого міста везли,
Щоб корпуси кам’яні серед степу
В рідному місті найшвидше зросли,
Щоб молоділа Олександрія,
Квіткою стала в шахтарськім вінку,
І щоб про труд наш складали поети
Пісню натхненну, щасливу, дзвінку.
5. Учительці:
Не забуду ніколи хвилини,
Як прийшов я до вас малюком.
Двадцять весен бузки розквітали
З того часу за вашим вікном.
Ви той тихий і сонячний ранок
Неповторним зробила для нас.
Ви ввели нас в життя Батьківщини,
Ввівши в світлий, омріяний клас.
В наші душі всю велич Вітчизни
Ви зуміли тоді донести
І навчили не тільки читати,
А й любити, творити, рости.
Роки йшли, і життя розцвітало,
Учні ваші змужніли давно,
Та навіки лишилася згадка
Про любиме і рідне село.
І про сонячний день вересневий,
Як на першім листку в букварі,
І про світло в вікні серед ночі
У будинку шкільнім на горі.
І для вас, Катерино Петрівно,
Ми бажаємо ранків ясних
Вересневих багато-багато-
Серед щастя дитячого й книг.
6. В Каховці зустрілися друзі
На Дніпрі в сорок третьому році
Два солдати зустрілись в бою.
Почали в легендарній Каховці
Щиру дружбу солдатську свою.
Привели їх воєнні дороги
Аж до Ельби, скінчилась війна,
В мирнім сяйві зірок перемоги
Зустрічала їх дома весна.
В рідний край повернулися друзі –
В чигиринський колгосп хлібороб,
А другий, лісоруб з Білорусі,
У поліське село над Дніпром.
Та коли навесні пароплави
На Каховку пішли по ріці,
З орденами солдатської слави
Гімнастьорки наділи бійці.
Бо гудки пароплавів звучали
Довгожданим наказом для них,
Бо вогні на далекім причалі
Як заграви ночей фронтових.
І в Каховці зустрілися знову
Вірні друзі старі, фронтові:
На велику народну будову
Клич Вітчизни тепер їх привів.
