Жюстін, Франція: «Читати вголос мені найважче, я весь час плутаю наголоси»

Я теж часто себе питаю, чому я полюбила українську мову? Напевно тому, що вона мені здавалась дуже милозвучною. Ще більше вона мені сподобалася, коли я почала її вивчати, бо тоді відкрилася інша сктруктура мови, інша логіка та інше бачення світу. А може вона також мені сподобалася, як інструмент, який дав можливість спілкуватися з українцями.

Вчити українську мову нелегко, особливо для тих, хто не володіє іншою слов’янською мовою. Щоб вчити її треба мати бажання і, звичайно, мати максимум практики з українцями. І також терпіння, бо за один день ти її не вивчиш. Читати і писати українською мовою не складно, кожна літера відповідає за один звук. У французькій мові це інакше, багато букв не читаються, тому значно важче.

Читати вголос мені найважче, я весь час плутаю наголоси, тому раджу часто слухати новини або, ще краще, говорити з людьми, щоб краще відчувати ці наголоси.

Зараз я читаю багато текстів Миколи Хвильового, мрію прочитати Марію Матіос, але там стільки гуцульської говірки, що мені це ще важко збагнути.

Його Огано, Японія: «Вирішила якнайбільше дізнатися про чоловіка з вусами»

Вперше я відвідала Україну у 2002 році. Я планувала свою подорож дуже детально і мріяла про неї дуже давно. У дитинстві почула пісню, її мелодія була зі мною усе життя, але я забула усі слова, окрім єдиного – Дніпро. Тож я хотіла знайти Дніпро і почути іще раз цю пісню.

Коли вперше опинилася в Україні, то кільком людям наспівала мелодію, але її ніхто не впізнав. Можливо, це через мій «музичний талант», я цього не виключаю.

Через кілька місяців знову приїхала сюди, брала участь у екскурсії і розповіла про пісню екскурсоводу, вона її впізнала і наспівала чудовим сопрано. Жінка також розповіла, що автор цих рядків – Тарас Шевченко. Я була дуже щаслива і вирішила якнайбільше дізнатися про цього чоловіка з вусами.

Я подорожувала місцями Тараса Шевченка кілька років: Моринці, Шевченкове, Черкаси, Переяслав Чигирин… Потім поїхала у Санкт-Петергбург, де є музей-квартира Шевченка. За вхід я заплатила 50 євро, чесно кажучи, це один із найдорожчих квитків у музей у моєму житті. Лувр тоді коштував дешевше. Виявилося, що я була єдиною відвідувачкою у цей день і гід працював тільки для мене. Співробітники музею зрозуміли наскільки Шевченко важливий для мене і дозволили сісти на диван, де він помер. Для мене це був дуже зворушливий момент, я розплакалася.

Це для мене дуже складно, можу це сказати після того, як вивчила французьку, англійську, німецьку та російську. Тут треба дуже багато зусиль і терпіння. Мені здається, що з часом я вже перетворилася на «українського» захисника, коли мені кажуть, що це частина Росії, то не шкодую часу пояснити людям, наскільки вони помиляються.

Агат-Михайлина, Франція: «Раджу своїм французьким друзям почитати Марію Матіос»

Я усе життя живу у Парижі. Моя мама з України, бабуся зараз живе у Хмельницьку. Коли я була зовсім маленькою, то мама говорила до мене лише українською. У Парижі ми часто зустрічалися з українською громадою, яка дуже активна. Я розуміла українську і могла щось говорити, але пішла до англійсько-французької школи. У той момент усі свої зусилля скерувала на ці мови, а українську почала забувати.

Зараз мені 21 і я відчуваю, що хочу знати цю мову. Хочу знайти своє коріння і говорити рідною мовою моєї мами. У майбутньому хочу реалізувати художній проект у якому проведу паралелі між картинами українських та французьких художників одного періоду.

Пригадую, що під час Майдану у Франції дуже відчула, що через брак інформації про Україну, люди роблять передчасні висновки. Одні знайомі казали, що не розуміють для чого люди виходять в центр Києва, інші – що Майдан це прорив вільних людей, які мають бути у ЄС. Це говорить про те, що світ знає дуже мало про українців, треба розширювати їхній контекст.

Я раджу своїм французьким друзям почитати Марію Матіос, зокрема «Солодку Дарусю», це дуже сильна книжка. На жаль, мої друзі знають небагато про Україну, але я вірю, що з часом це зміниться.

Макс, США: «Коли приїхав сюди, то мене вразив громадський транспорт»

Я приїхав сюди у Львів зі США, штат Огайо. В мене була дуже проста мотивація – поїхати у зовсім іншу країну, відкрити для себе іншу культуру. Буду дуже відвертий, я не знав про Україну майже нічого і обрав цю мову для вивчення випадково.

Мову значно легше вчити у середовищі, тому я купив квитки на літак і полетів в Україну. Раніше я вчив французьку і це було значно важче, українське мені ближча і природніша. Здається, що це мова, яка має мелодію, слова нагадують потік води.

До того, як я приїхав сюди, то знав кілька речей: тут шанують Тараса Шевченка, анексія Криму та те, що тут найдешевша і найсмачніша їжа у світі. Для мене, як і для більшості людей, це пострадянська країна. Коли приїхав сюди, то мене вразив громадський транспорт, скажу чесно, він не дуже комфортний.

Думаю, що Україна дуже недооцінена країна, про неї треба більше розповідати. Коли повернуся додому, то буду радити усім сюди приїхати.