4 вересня 1985 року, в карцері мордовського табору для політв’язнів, обірвалося життя Василя Стуса – видатного українського поета, прозаїка, літературознавця та борця за свободу. Його ім’я нерозривно пов’язане з українським дисидентським рухом 60-х років. Стус був одним із найактивніших його учасників, відстоюючи право українців на власну мову, культуру та незалежність.
Сьогодні, вшановуючи пам’ять цього великого патріота, ми звертаємося до його спадщини. Зокрема, до його “Листів до сина” – зворушливих послань, написаних у роки ув’язнення і адресованих синові Дмитру. У цих листах, крізь колючий дріт та мури в’язниці, пробивається щира батьківська любов та мудрі поради.
Ми вирішили перечитати ці листи та зібрати в них найцінніші думки, які Василь Стус адресовував синові. Ці поради, незважаючи на те, що були написані в складні часи, залишаються актуальними і сьогодні. Вони є своєрідним заповітом для кожного з нас, нагадуючи про вічні цінності: любов, свободу, гідність та відповідальність.
“Дорогий сину, таткові не легко нині, може, не скоро вдасться і звидітися. Отож — рости добрим козаком, чесним і правдивим, не потурай злу і знай, що Твій батько віддавав усе своє життя, аби людям жилося краще — всім людям на всій землі.”
“Завжди прагни бути справжньою людиною. Давай зробимо так: я і далі робитиму, щоб Ти пишався своїм батьком, а Ти роби так, аби татко пишався Тобою. Звичайно, Тобі буде жити не мед — от як татові. Але ніхто не скаже, що Ти когось скривдив, комусь не допоміг у біді, когось не вирятував із нещастя.”
“Тобі треба буде розум, аби Ти швидше збагнув, де справжні люди, а де погані. Отже, добре вчись.”
“Через 6 років Ти станеш дорослим. Думаєш — це так багато — 6 років? Дуже мало! Що в Твої роки набувають за годину, потім не набудуть і за день.”
“Візьми собі за правило: завше бути справедливим, спокійним, розважливим, мужнім. Вироби в собі свого суддю — аби міг сам себе сварити, коли що не так учинив.”
“Вчи англійську мову — разів у 5 вивчай більше слів, ніж дають у школі.”
“Вчись помалу працювати. Життя — важке. Праця — теж. Але ми — чоловіки. Ми народжені долати труднощі. І чим краще вміємо це робити — тим більше заслуговуємо зватися чоловіками.”
“Поразка — це не тільки біда. Це ще й благо, добро. Вся суть у тому, як сам поставишся до неї. З мого погляду: технікум та ще й такий — то не велике щастя. Але: освіченому треба бути. Освіта — це вид гігієни. Письмо з помилками — то як невмиті руки чи зуби. Поразка мусить стимулювати на чергову перемогу — це логіка сильних. У поразці попускають руки — лише слабкі. Освіта потрібна людині не для іспиту і вступу до технікуму, а для неї самої. Ти повинен бути освіченою людиною. Бо теперішня людина — тільки освічена. Людина — це обов’язок, а не титул (народився — і вже людина).”
“Чиста, світла душа — то запорука людського здоров’я. І завжди приємно було згадати все, що ти зробив доброго. Бо тільки добре вводить нас у коло інших людей, робить їх братами, а не просто сусідами.”
“Стеж за своїм тілом. Для цього слід займатися делікатним спортом (найкраще — спортивна гімнастика). Вчися зграбно ходити, вчись танцювати. Ходи з мамою в концерти — привчайся до музики — не тільки естрадної, а й класичної, народної.
Не намагайся читати багато: намагайся старанно всотати в себе прочитане. Для цього: не читай дурниць, а — класику. Вчись розуміти поезію, малярство, архітектуру, красу будь-якої роботи і ремесла. Учись гарно їсти, пити, дихати, дивитися, слухати, мріяти, копати, лежати.”
“Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто, щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати Тобі змогу — кращати, а не гіршати”.
“Світ занадто великий і, щоб більше про нього знати, треба цікавитися багатьма речами.”
“Я вже Тобі радив, сину — вести щоденник? Веди його. Це виробляє стиль, спонукає до глибшого думання. Нехай це буде щоденник Твоїх почувань, емоцій, думок. У ньому Ти ніби стаєш жити в двох особах: той — що живе, і той, що спостерігає за собою.”
“Ось так і треба жити. Отак і триматися, виборюючи самого себе з лінощів, бездіяльності, безінтересу і т.д. Учися жити — то високе мистецтво, якого чимало людей так і не навчилося, хоч прожили життя.”
